Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

здається, що воно щось не так, – міркував Самко. – Не так. Кажи й ти: не так! – запропонув він Маркові.

– Не так, – погодився Марко. – А що ж воно не так? – запитав він Самка.

– Не з того боку думають почати, – з’ясував Самко. – І ти кажи: не з того.

– Не з того. А з якого? – знову запитав Марко.

– Спитай мене, так я і не скажу, – признався Самко. – Щось крутиться у мене в голові, ворушиться, а докупи не зберу й не складу. Повнісінько тобі думок всередині...

– А щоб надворі – нема, – підказав Марко.

– Отож, брате, і воно, – погодився Самко. – А вже надумаю, як не сьогодні – завтра. Надумаю!..

– Коли не треба буде, – знову підказав Марко.

– Та й таке буває. А ти, дивись тобі, який став балакучий! – здивувався Самко. – Я ж казав, що ти вилюднієш, Марку! То в тебе було за найперше в світі – їсти, за найдруге – спати, а оце вже й ти почав прислухатися до дечого, – казав задоволено Самко. – А ще ж нам треба думати про те, як волхвувати. Сатурн, Венера, Марс... бодай тобі морока. Юпітер, Аврора, – почав він пригадувати старогрецькі назви зір.

За кущами, куди пішов Григор, почувся гомін, повний обурення.

Самко швидко підвівся, а за ним і Марко. Вони пішли послухати, що там робиться, підійшли близенько і зупинилися в кущах, слухаючи балачку Григора із старим музикою.

– Гаразд, що я вчасно згадав про тебе... А ти вже обрав був собі таку мерзенну смерть, хотів повіситись... – дорікав Григор.

Музика стояв нерухомо, похиливши голову.

– Облиш мене... не треба... кажу – не хочу жити... Я вільний над собою хоч у смерті... Загинути не заборонить ніхто... Єдине вільне право у раба, що він зможе пропасти, коли схоче... Моє життя не потрібно нікому... Лишився сам...

– Ні, ти не сам, є люди, коли ти маєш нас за людей, – сказав Григор.

– Люди... нехай живуть люди, коли мають змогу жити... Для мене смерть – одпочинок... Я змучений життям... Кажу – не хочу жити...

– Ну, що ж, коли так, то нехай буде й так, – промовив наче байдуже Григор. – Коли ти жив тільки думкою про самого себе, то тобі і лишається зависнути на гілляці. Коли ти бачиш, що усім людям життя за мед, а тобі одному гірко, немає змоги жити, тоді кінчай своє ягняче життя, – додав він зневажливо.

Уразило, мабуть, оте музику, бо він одхилився від дерева, підвів голову.

– Немає жалощів у тебе... Я ж тільки що поховав...

– Ти поховав, твоє лихо велике. Хто ж каже, що тобі не болить? – голосом, повним жалю, забалакав Григор. – А чи ти знаєш, що завтра відірвуть сотні дітей від батьків та поженуть їх на гірше, ніж смерть?.. І вони ж застогнуть, і в них заболить... А хіба ти забув, Яську, що у льохах сидять найкращі наші люди. Нелегко, мабуть, їм... Вони отам без жодної надії гризуть залізо... Поховані живі... З них двоє вже зовсім стерялися, і від їхнього реготу, дикого й страшного, холоне кров, коли почуєш... А то ж вони ті, що йшли за всіх, а всі забули про них. Коли ти, Яську, за своїм власним лихом забув про нашу пекучу справу, то нічого більше тобі казати. Лишайся отут і роби собі, що хочеш, – сказав гірко Григор і пішов від нього.

Ясько здригнувся і кинувся до Григора.

– Пожди, і я з тобою, за вами всіма. Коли пропасти, то хоч знати за що, – сказав рішуче.

– Усе нам скажуть найближчі дні, – одповів йому Григор. – А ви, браття, ще тут? Ідіть, одпочивайте, побачимося сьогодні або й завтра, – сказав бурсакам і пішов з Яськом понад берегом річки.

Зворушений, коли б не вперше за своє життя, запальними й обурливими словами Григора, Самко яку хвилю стояв нерухомо.

– Чув, Марку? – запитав, утерши очі.

Марко нічого не відповідав, а тільки висякав носа так гучно, що по тій бік річки, за лісом, загавкотіли собаки.

– А щоб тебе... Отаке бісове сурмило... Саме з тобою провадити потайні справи, – сказав Самко, ідучи до млинаревого двору. – Сатурн, Венера, Марс... Побила б лиха година усіх панів у світі!

Лежачи в клуні, він довго не спав, думаючи про волхвування та складаючи в голові відповідну астрологам рацію. Уже ж не дурно Самкові ще в бурсі доручалося складати орації.

Хто такий Григор

Уже коли добре припікало надворі сонце, збудив млинар бурсаків снідати. А після сніданку, коли старий пішов до млина, а Марко вклався знову спати, Самко сів у садку біля сліпої, розповів їй про свої пригоди з Марком, а потім почав розпитувати її про Григора.

Сліпа розповідала все, що знала про нього. Батько Григора був у Січі за коваля, був такої дужої сили, що брав на плече гармату. Він отут перший повстав супроти пана і загинув