Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Повстала з попелу, Делісія Леоні

Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

199
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 146
Перейти на сторінку:

— Сподіваюся, вже у верхньому світі отримує за заслуги! А тепер йди, вперед, ну ж бо! - усередині мене все обірвалося, навіть в очах потемніло.

— Зарано мені ще туди вирушати, - почула я голос Деміана і змогла знову задихати. Мене різко розгорнули, і я виразніше відчула неприємний біль на шиї.

— Не підходь! - прогарчав убивця чоловікові, що наближався. Деміан йшов повільно, не зводячи з мене свого пильного погляду. Він не зупинявся...

— Сказав не підходь! - незнайомець почав вести мене назад.

— Відпусти її, — спокійно наказав Деміан.

— Їй краще померти, ніж знову опинитись у твоїх руках! Такий був наказ. І я його виконаю, якщо не зможу тебе вбити.

Деміан зупинився і пильно придивився до чоловіка.

— Наказ? На кого ти працюєш, покидьок?

Мене різко відштовхнули убік. Я зачепилася ногою за коріння і вдарилася головою об дерево. Коли я прийшла до тями і розвернулася, то побачила, що Деміан бореться вже з двома чоловіками. Вони були дивно одягнені. Вночі тут було прохолодно, але не настільки, щоб бути одягненими в хутряні жилети. І воювали всі троє за допомогою магії. Ніколи нічого подібного не бачила! Двоє нападників використовували дивні сріблясті уламки, наче крижинки. Тільки гострі та дрібні, які вже поранили Деміана по руках. Він відбивався від них синім полум'ям. Воно розплавляло їхній лід, але й відразу перетворювало воду знову на лід і на землю падали вже нові крижинки. Я нічого не могла збагнути. Лише спостерігала і думала, як допомогти Деміану. Він не впорався б сам...

Наступної хвилини двома ударними хвилями Деміан розкинув по сторонах чоловіків. Хвилі були такою сили, що зламали кілька дерев, що стояли неподалік. Я не знала, хто з двох незнайомців був тим, хто хотів викрасти мене. Один із них приземлився неподалік мене. Тоненька цівка крові стікала з його губ. Він лежав на землі ще живий. Дивився у мій бік. Неприємне видовище.

До нього підійшов Деміан і піднявши за комір, притиснув до дерева. Я почула його слова.

— Хто наказав?

Я встала і поволі підійшла до них. Бачила, як незнайомець лише мовчки похитав головою та похмуро посміхнувшись.

— ХТО? - з силою струсив його Деміан. Але не отримавши відповіді, стиснув його шию однією рукою і під нею засвітилося синє полум'я.

Чоловік закричав, почав звиватися. Я не могла спокійніше за всім цим спостерігати.

— Деміане, припини, вистачить...

— Хто її шукає? - люто закричав він і я навіть відсахнулася назад.

Чоловік захрипів і швидко закивав головою, здаючись і готовий вже відповісти на всі запитання. Деміан розтиснув руку.

— Її… батько.

1 ... 68 69 70 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повстала з попелу, Делісія Леоні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повстала з попелу, Делісія Леоні"