Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

– Це ще чому? І не кричи! Будеш кричати...  – Веда затнулась, вона не знала, чим  йому пригрозити.

– Ти не розумієш, – уже спокійніше і м'якше заговорив Нелемотуллаф. – Якщо хтось почує твою магію… чужу магію творення… це викличе багато запитань.

– Ти міг мене попередити! –  сказала Веда, потираючи, забиті об тверду драконячу морду кісточки пальців.

– Дивись. Нас помітили і  сюди вже летять. Щоб я не говорив – мовчи і ховай очі.

–  Добре! Добре! – пирхнула Веда.

З неба на лужок опустився рудувато-бурий дракон і обернувся молодим чоловіком з довгим, заплетеним у косу золотистим волоссям і вузьким обличчям. Зростом він був нижче Тула, але за легкою схожістю чорт Веда припустила, що це один з його братів. Чи всі дракони просто схожі один на одного?

Розглянути краще не вдавалося, адже вона пообіцяла поводитися скромно,  тому не могла вирячитися на золотоволосого впритул.

– Що це? Нова іграшка?  – спитав той, повільно обходячи Веду, яка стояла нерухомо, з потупленим поглядом.

– Я підібрав її на кордоні. Мабуть, заблукала, – з легкою зневагою відповів Нелемотуллаф.

– Ось так удача! Звичайні люди до нас рідко заходять… – золотоволосий легенько ущипнув Веду за стегно.

Та напружила ногу під сукнею, прикидаючи, куди болючіше його лягнути.

– Перестань, Сар, прибери руки! Вона дуже полохлива.

– Незаймана!

Це  було не питання, а твердження. Веду знову охопила злість. І як тільки вони це визначають!

– Ймовірно, –  байдуже відповів Нелемотуллаф.

–  Чудово! Коли ти представиш її іншим?

Нелемотуллаф легенько стиснув плече Веди:

– Іди, набери квітів. Овша поставить їх у вазу!

Веда кивнула, усміхнулася злякано і безглуздо, і легковажною ходою пішла по лузі, давлячись від сміху.