Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

Розділ 30

— Дай Боже. Знаєш мене, Чорнота? — Тіпун нахилив голову до плече, придивляючись. — А я тебе, вибачай, не пригадую.

— І не дивно… — розвів руки головний контрабандист, демонструючи, що зброї в них немає. Ну, так вона йому і без потреби. Ті самі двоє, а може і які інші охоронці знову замаячили у нас за спинами. А от вони порожніх долонь не демонструють.

— Новини з водою пливуть. Якщо як ти, по річці вверх та вниз ходити — можна щось і пропустити. А я на одному місці сиджу. От і дізнаюся про все, що цікавого на Дніпрі-Славуті відбувається. Так що не помилився ти... Ми раніше не стрічалися. Але про доброго керманича, що до Ворона пристав — я чув. Тому і здивувався, побачивши тебе тут одного. Без отамана.

Голос «рибалки» змінився і дружелюбності в ньому було не більше ніж льоду влітку на воді.

Тіпун ступив назад і поклав руку на шаблю. Тіні позаду негайно посунули в наш бік. Не чекаючи розвитку подій, я встав у керманича за спиною, приготувавшись вихопити з-за пояса пістолі.

— Я прийшов виказати пошану старшому рибалці... — Семен продовжував говорити абсолютно спокійно, ніби й не помітив прохолодної зустрічі. — А не на допит до начальника міської варти, тіпун мені на язик. Але, якщо помилився і не там причалив, вибачайте... Ми вже йдемо.

— Не квапся... — примирливо підняв руки Чорнота, і підкоряючись цьому жестові, «тіні» знову позадкували до стіни. — Якось наша розмова не з того почалася. Я власне, до тебе, ніяких претензій не маю. А ось, з отаманом вашим, хотів би зустрітися. Тому і запитав про Ворона.

Тіпун теж опустив руку. Помовчав трохи.

— Відповідь від питання залежить, рибалка... Як відлуння... тіпун мені на язик. Що гукнеш — те й почуєш. Спробуй ще раз. Може, інші слова вітер принесе.

Чорнота кивнув і зробив крок ближче, простягаючи ліву руку так, щоб на кисть падали відблиски багаття.

— Дивись сам…

Я не відразу зрозумів, що ватажок контрабандистів має на увазі, та й поглядав більше за спину, не довіряючи «тіням». А коли придивився, зрозумів що на руці Чорноти не вистачає кількох пальців. Каліцтво не впадало в око ще й тому, що фаланги були зрубані навскоси. Через що здавалося, що пальці просто зігнуті.

— Ворон? — Тіпун вимовив тільки одне слово.

— Він... — кивнув «рибалка». — Так що, сам розумієш, є бажання борг повернути.

— І ти хочеш, щоб я...

— Ні-ні... — Чорнота знову змахнув руками. Судячи з надмірної жестикуляції, в його жилах текло багато південної крові. Або циганської. — Багато різного чути про Тіпуна доводилося, але ніхто не звинувачував його в схильності до зради. Тому, питання моє значно простіше, керманич. Можеш не казати, де отаман зараз. Скажи лиш одне: Ворон збирається сюди заглянути чи вже знає, що в Щучій затоці новий рибалка сіті закидає?

Тіпун помовчав якийсь час. Потім відповів. Повільно. Зважуючи кожне слово.

— Плани отамана мені невідомі... Ворон нікому не довіряє і ніколи не можна бути впевненим, яке рішення він прийме в останню хвилину... тіпун мені на язик. Зараз він спинився в половині дня дороги звідси, якщо за течією. Вгору підніматися довше буде, само собою. Точніше  не скажу. Я тут, щоб взнати ціни, до його прибуття. Тоді Ворон і вирішить — в Кизи-Кермені розвантажувати байдак чи пливти далі.

Тепер замовк Чорнота. І мовчав довго. Я навіть мерзнути почав. Все ж уночі на березі річки не надто тепло. Семену таке мовчання теж не сподобалося.

— Якщо розмова закінчена, то я піду... Завтра рано вставати. Треба спочити хоч трохи...

— Стривай... — судячи з рішучого тону, Чорнота прийняв рішення. — Хочу запропонувати тобі вигідну справу.

— Я не стану брехати, — похмуро пробурчав кормщик. Загалом не надто й складно було здогадатися, що придумав контрабандист. — Досить один раз обдурити, а потім моє слово не буде варте ламаного гроша. Тіпун мені на язик.

— Не гарячкуй! Дослухай спершу, — махнув на нього Чорнота. — Що ти, як в окропі скупався? Хто говорить про брехню та обман? Я б ніколи не став тобі такого пропонувати.

Поквапність і гарячність з якою це було сказано, свідчили якраз про зворотне. Але треба визнати, «рибалка» зрозумів свій промах і так само швидко знайшов правильний вихід.

— Ну, вибач... Зле подумав.

— Забудь... — Чорнота сьогодні був суцільна християнська смиренність. — Я ось як міркую. Ти завтра на ринку розпитаєш ціну на ваш товар... Зауваж, навіть не хочу знати, що саме Ворон везе на торг? А потім, я дам у півтора рази більше. Про що ти і повідомиш отамана. Ось так просто і скажеш. На ринку товар можна продати за стільки-то, а «рибалка» дає більше. У цьому ж не буде обману? Хоч на Святому Письмі можеш присягнути. І хлопець твій мої слова підтвердить. Ну, а про те, що ми з Вороном знайомі, ти не мусиш знати. Вважай, я нічого не розповідав. Так піде? Ну ж бо, Тіпуне, погоджуйся. А за це ви отримаєте від мене будь-яку допомогу, яка тільки знадобиться.

Семен задумався.

Я ж, якщо чесно, не розумів його сумнівів. Ми, сподіваюся, взагалі більше ніколи Ворона не побачимо, то навіщо керманичеві ця веремія? Обіцяй, що завгодно. Завтра попливемо далі і кінець усієї історії... Але козак, мабуть, вважав інакше, тому що хоч і погодився, але з помітним сумнівом у голосі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍