Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

— Якщо нічого більше, а лиш передати при зустрічі, що «рибалка» готовий заплатити дорожче...

— Жодного словечка, — вдарив себе в груди контрабандист. — А щоб ти не сумнівався... і Ворон теж — можу навіть завдаток дати... Хочеш — отаману його передай, хочеш — за труди прийми.

— Пусте... — знову насупився Семен. — Плату я не візьму... тіпун мені на язик.

— А я візьму...

Вони що, вважали мене глухонімим, що витріщилися з таким подивом? Гаразд, поясню тим, хто в танку.

— Тіпуну не можна мзду брати. Він людина відома. Дорожить ім'ям... Мене ж ніхто не знає. Навіть імені і того ще немає. І мені рука не відсохне... Тим паче, що Ворон цілком може і мене почати розпитувати: що бачив, що чув... Тож, усе справедливо. Ні?

— Згоден... — кивнув Чорнота. — Розумні слова. І багато ти грошей хочеш?

— Грошей? — я байдуже знизав плечима. — Хто говорив про гроші? Гроші ціну мають і рахунок люблять. Піди вгадай — продешевив чи зайве взяв і людину образив? А от послуга за послугу — це справедливо і ніхто не в накладі. Я вірно міркую?

— Кажеш, імені у тебе немає і ніхто про тебе не чув? — з відчутною насмішкуватістю в голосі відповів Чорнота. — Упевнений, це ненадовго... То яку послугу ти хочеш отримати?

Оце ділова розмова. А то влаштували половецькі танці та політес на рівному місці. «Я поступаюся... Ні, я поступаюся... Ні, я!» Тьху...

— Нам завтра в місто йти. А сторожа не дуже любить чужинців, при зброї і з порожніми руками. Нам би парочку тюків з товаром придбати... Дешевше, зрозуміло. Щоб ніхто в програші не залишився, якщо їх продати не вдасться, а доведеться викинути. Розумієш?

— Розумію, — зареготав Чорнота. — І тюки такі, щоб рукояті шабель і пістолів назовні не стирчали? Тіпун — давно у тебе цей хлопець джурою ходить?

— Ні, — хитнув головою злегка очманілий Семен. — Це По…

— Я не джура, а помічник керманича... — поспішив я втрутитися, поки Тіпун зопалу не бовкнув про Полупуда. Якщо Чорнота мав зуб на Ворона, то цілком міг знати і про його колишнього побратима. Тож, ні за що не повірив би, що Василь Полупуд в одній ватазі зі своїм заклятим ворогом ходить. І вся наша легенда накрилася б мідним тазом, а то і могильною плитою.

— Так... — підтвердив Семен. — Помічник... він... тіпун мені на язик... ага...

— Ну що ж, у хорошого наставника і учні не промах... То ми домовилися?

— Домовилися, — безнадійно махнув рукою Тіпун. — А тепер — я піду приляжу. Жах, як втомився. Ледве на ногах стою.

— А може, по чарці? Щоб сни були солодшими? — розщедрився «рибалка».

Від такої пропозиції Тіпун відмовитися не міг. Це тільки запорожці в поході сухого закону дотримуються. А він був всього лише керманичем у розбійницькій ватазі. Ще й далеко від отамана.

— По чарці можна, — демонстративно потер долоні. — Добра горілка козакові тільки на користь.

— Будь-яка випивка корисна, якщо пити потроху, — додав я посміхаючись. — Навіть з відра і до дна...

Жарт зрозуміли не відразу, а потім Чорнота і Тіпун голосно розсміялися.

— Зух... — похвалив «рибалка». — Чи не з бурси втік, бува?

— З неї, — замість мене відповів Семен. — Інколи, поки веслом не хряснеш, з місця не зрушиться, філософ. Ти теє... Йди до наших. Скажи, я все владнав і трохи затримаюсь у гостях. І не чекайте мене... Удосвіта підніму.

Я зобразив щось середнє між поважним поклоном і мотаючим головою конем, заробив справедливий запотиличник від «наставника» і пішов. Схоже, наша авантюра, обростаючи змінами і доповненнями, все ж отримала шанс на успіх.