Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Та я б зараз  не відмовився, навіть від крихітного ліжка студентського гуртожитку в комплекті із сусідом «задротом».

Якби знати мені, тодішньому дурнику, що доведеться повною мірою вкусити долю «попаданця», то можливо,  читаючи ввечері черговий розділ книжки, затишно розсівшись у своєму кріслі, і попиваючи чай із бутербродами, я б зовсім по-іншому оцінював події, що відбуваються з героями. І не нарікав на авторів, які не бажають максимально наповнювати сюжет пригодами, розбавляючи його побутовими проблемами, розміреними розмовами біля вогнища, банальним відпочинком у корчмі, нудним запрошенням на звану вечерю або черговими любовними пригодами.

Що не кажи, а зараз я волів опинитися героєм саме любовного роману, аби тільки не було поряд усіх цих шаргів, своргів і мерзенних гнорлів, а я був перенесений у тіло юного, красивого й обов’язково багатого нащадка якогось знатного роду.

Хоча, гадаю, і в цьому випадку, мені щастя з Луарою не бачити. Одразу ж на рівному місці виникли безглузді сварки, спливли давні образи, з’явилися плітки, любовні трикутники, ігри в ромашку.  Або, взагалі, моя ніжна психіка зазнала корекції і я став збоченцем, який намагається втілити в ліжку свої потаємні бажання. Ні, краще вже кров і піт, аніж уся ця тяганина. Тим паче нам знову є чим зайнятися.

Шарги, втомившись юрмитися в проходах, почали встрибувати на валуни та стрибаючи з одного на інший, намагалися прорватися в середину нашої фортеці. Виходило в них це вкрай погано. Крім провалів у камінні, що періодично з’являлися під їх ногами й роняли шаргів на голови сорильників, на них ще й сипався дощ стріл, а рідкісних щасливчиків, що зуміли проникнути за периметр огорожі, добивала наша команда. 

Ми розподілилися так, аби біля кожного валуна стояло по одному воїну, і коли шарги зістрибували на землю, вступали з ними у двобій.

Ось і зараз, черговий шаргський камікадзе застиг у стрибку, в одній руці в нього був щит, яким він прикривав груди, а в іншій, високо піднята над головою сокира. Шарг думав, що падаючи з такої висоти, він може в один удар розсікти моє тіло навпіл. До чого ж наївні ці тварюки.

Роблю крок у сторону і пропускаю повз себе шарга, свинорилий, на диво, зумів приземлитися на обидві ноги, а не покотився шкереберть і лише трохи зігнув їх в колінах, амортизуючи удар. Утім — це нічого не значило. Перш ніж шарг встиг розвернутися, я простромив його своїм кігтем.

За відчуттями, ми билися дуже довго, про це свідчило й сонце, що високо стояло в зеніті. Утім, у лісовій гущавині його світла ледь вистачало на те, аби розігнати темряву навкруги.

— Скучили! — Пролунав над головою басовитий рев здорованя.

— Ведмідь, скотина! У мене вуха заклало від твого реву, он навіть шарг настільки злякався, що оступився і звалився нам під ноги.

— А ну, дай мені, зараз я його, як… — Прогарчав Ведмідь і впечатав у землю розгубленого шарга, що намагався підвестись. Мабуть, Ведмідь дуже бажав розквитатися із шаргами, оскільки тільки й робив, що бігав від валуна до валуна, не даючи нікому вступити в бій.

Можна було б його відправити до проходів, але боюся, без нагляду Леворда або Алії, він кинеться вперед кришити всіх і вся. А, як показала практика, навіть його надміцні обладунки не є панацеєю, особливо, якщо тобі з усіх боків прилітають удари важких сокир і гострих мечів. От ми й давали здорованю випустити пару.

Несподівано, в імпровізованій ставці Фелмора почалося нездорове пожвавлення і до нас стали долинати уривки бурхливого обговорення. Старійшина віддав наказ і десятники, довіривши своїм воїнам самостійно утримувати виходи з лабіринту, спритно попрямували до нього. Утім, збори тривали недовго і командири одразу ж повернулися назад.

Як тільки десятники розійшлися, нас покликав Леворд. Й ось уже я, Алія та Ведмідь, який одразу став жалітися, що його відривають від такого вкрай важливого заняття, підійшли до альбіноса.

Зі здивуванням я помітив поряд Рааля. Коли почалася буча, хлопець не став у загальний стрій, а продовжив нарізати кола, збираючи дані про чисельність противника.

Цікаво, як він примудрився пробратися до нас непоміченим? Невидимість це добре, але вона не допоможе протиснутися крізь щільний стрій супротивників. Не по головах же, він йшов?

Утім, можна було казати й так. Рааль, використовуючи вміння «подвійний стрибок», котре дає змогу швидко переміщатися на короткі дистанції, рухався кронами дерев, поверх оточивших лабіринт шаргів.

Новини малий приніс невтішні. До нас спішно наближалася банда своргів, яка, за найскромнішими підрахунками, налічувала щонайменше п’ять сотень рил. Броня в них була не гірша за обладунки аймаларців, і багато елементів мали матове чорне, помаранчеве або червоне забарвлення, що свідчило про інкрустацію її малими кристалами посилення.

Варлакс було взяв під сумнів твердження хлопця про якість екіпіровки банди. На відміну від шаргів, сворги, хоч і носили досить непогані металеві обладунки, які добували з лісових монгрів, але щоб вони ще й були інкрустовані кристалами посилення — це велика рідкість.

Ось тільки на доказ своїх слів хлопець продемонстрував два невеликих одноручних меча, у руків’ях яких було вставлено по одному малому червоному кристалу, що збільшують силу на шість відсотків.