Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Глава 18

Аурелія Ерабет Альтаур

Я слухала те, що розповідав Вінсент, і не могла не дивуватися витівкам долі. Те, що він не брехав, я знала точно. Але певні моменти не могли не викликати здивування. Перш за все – те, що він знав мою мати, і не просто знав, а був її охоронцем.

Та навіть історія їх зустрічі, і та внесла сум’яття в мою голову. Що вона робила біля обриву? Був той обвал випадковістю, чи чиїмись підступами? Чи не спроба це моєї тітки усунути суперницю у боротьбі за владу ще на ранній стадії?

Ще дивно те, що моя мати знала, що Вінсент не її раси, і навіть шпигує за нашим Кланом, але нічого нікому не сказала, хоча і мала б. Але коли Вінсент сказав про прохання матері взяти її з собою, моєю першою реакцією було заперечення. Я не могла повірити, що вона, та, хто мав стати майбутньою Головою Клану, так просто вирішила відмовитися від того, про що мріють більшість дроу. Навіть я не впевнена, що відмовилась би від позиції Глави, якби мала на це право.

Проте я знала, що метаморф не збрехав, здібності дроу не обманеш. З іншого боку я розуміла її бажання свободи. Це неперевершене почуття, коли сама вирішуєш, що хочеш робити і ким бути. Я теж не хотіла, щоб хтось вирішував мою долю, як і долю моєї дитини.

Але все ж цікаво, чим закінчилась та історія. Чи взяв Вінсент мою мати з собою, як вона попросила? Чи може обставини склались якось інакше? І я запитливо подивилась на метаморфа. Він, до цього досить відверто розповідавший про давно минулі події, і зараз продовжив:

- Я не міг взяти її з собою. Саме це я їй тоді і сказав. Я не мав права ще когось долучати до своєї місії, і так погано, що вона все ж таки дізналася про мою шпигунську діяльність.

Інші метаморфи кивнули, погоджуючись зі словами лідера. Проте Ембер мала іншу думку, яку і спробувала висловити:

- Але ж...

Проте її обірвав Теодор:

- Ембер, для метаморфів, які відправляються в чужі землі, місія завжди на першому місці. Так було і має бути.

- Чому? - тихо спитала Ембер.

- Заради виживання нашої раси, - так само тихо відповів Теодор.

Принцеса трохи помовчала, проте довго не витримала, все ж озвучивши свої запитання, звертаючись до Вінсента:

- Як це все закінчилося? Ти справді залишив її серед інших дроу?

Метаморф тяжко зітхнув, продовживши розповідати:

- Не зовсім. Наближався день, коли я мав зникнути. Звичайно, Андаль ще не раз спробувала вмовити мене взяти її з собою. На жаль для неї, я не піддався її вмовлянням. Все зіпсувала її сестра, Хаерна, дуже жадібна до влади дроу. Вона підслухала одну з наших розмов, бажаючи знайти хоч якийсь компромат на свою суперницю. Вона не змогла не скористатися тим, що підслухала.

Щось мені це вже не подобається. Похмуре передчуття не покидало мене, щойно я почула це ім'я, Хаерна. Моя тітка, яку навіть зараз хочеться вдавити. Скільки болю і неприємностей вона принесла не тільки моїй матері, а й батьку, про себе я вже не кажу. Мій рахунок до цієї особи зростав з кожною її дією.

Поки я прислухалася до власних думок, Вінсент розповідав далі:

- Я встиг помітити, як хтось підслухав нашу з Андаль розмову. І коли Хаерна покинула місце, з якого все почула, я одразу ж помітив, хто це. За роки, проведені в Клані Альтаур, я дізнався все про дроу, наближених до Глави, і не тільки. Я знав, що Хаерна буде діяти швидко, відправившись до Глави. Тому, схопивши Андаль за руку, я притиснув до її губ палець, натякаючи, щоб зберігала мовчання. Я, нічого не прихопивши, повів її до  одного з ходів, про які дізнався, перебуваючи в Клані.

Так він все ж таки не кинув мою мати? Він знову допоміг їй. Я з вдячністю подивилася на метаморфа. Незважаючи на те, що він шпигував в моєму клані, що по законам дроу  вимагає кровної помсти, він кілька разів рятував життя моєї матері. А це в свою чергу теж несе певні наслідки - кровний борг. І якщо мати не віддала його, то цей борг переходить до мене і нівелює кровну помсту, яку я не дуже-то й хотіла здійснювати. Все ж цей Клан приніс мені більше горя, ніж радості.

Знову я відволіклася, а Вінсент все говорив і говорив:

- Спочатку ми рухались по ходу в дуже швидкому темпі, але згодом перейшли на біг, коли до Андаль дійшло, що насправді сталося. Ми вибрались за межі селища, і ще півгодини бігли подалі від нього. Так ми дісталися до моєї схованки, де я відклав речі, які можуть знадобитись при втечі. Там і відбулася наша відверта розмова.

- Що? Але ж ти казав, що не маєш права видавати інформацію про місію? - втрутилася Ембер в промову Вінсента.

На що метаморф чітко і докладно відповів:

- Так, не маю. Але через дії Хаерни та те, що Андаль вже знала хто я і що тут роблю, більше не лишалося жодного сенсу щось приховувати від нею. З того моменту, як вона прослідувала за мною по ходу, її інакше як втікачкою і зрадницею не могли вважати. До того ж я впевнений, що Хаерна не просто розповіла матері про те, що почула, але й приклала руку до того, щоб Андаль не змогла повернутися в Клан.

З його характеристикою моєї тітки я цілком згодна. Такої схибнутої на владі особи я ще ніколи не зустрічала. Вона йде по головах, аби досягти тільки їй відомих цілей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍