Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Тим часом Вінсент продовжував:

- Я пояснив Андаль ситуацію, в якій ми опинилися, хоч вона і так про все здогадалася. Тоді ми вирішили, що треба тікати, і дуже швидко. Переслідувачі точно гаяти часу не будуть. І саме в той момент Андаль насторожилася. Я знав, наскільки її відчуття та інстинкти перевершували мої, тому теж насторожилася. І не дарма, нашу схованку оточили з усіх сторін. Саме про це мені і повідомила Андаль.

Як же швидко зреагували у Клані. Мені, коли я тікала, пощастило, що ніхто навіть не підозрював про мої плани, інакше боюсь мене б одразу ж повернули назад.

- Як ви діяли? Ви ж вибралися звідти? - спитала дуже допитлива принцеса, хоча мені теж було цікаво послухати, чим закінчилася їх історія втечі.

Вінсент кинув досить прозорий натяк:

- Так. У мене про всяк випадок були вибухонебезпечні речовини, змішав які, можна було вчинити обвал.

Добре, ну вчинили вони обвал. Як звідти вибирались? Вінсент під шквалом запитуючих поглядів здався, переставши тримати інтригуючу паузу:

- У Андаль був улюбленець, якого вона колись врятувала, і він час від часу приходив їй на допомогу. Його улюблена їжа - кам'яні породи. Він прориває ходи, поїдаючи камінь на своєму шляху. Як тільки я вчинив обвал, Андаль зв'язалася зі своїм улюбленцем. Він досить швидко дістався до нас і вивіз нас на собі з підземель.

Я пригадала, як мама колись розповідала про когось схожого за описом. Як же його звали? Тен? Чи може якось інакше? Точно, Тен, вона тоді ще казала, що якщо мені колись знадобиться допомога, просто подумки покликати його, і він прийде і допоможе.

Цікаво, що було далі? Це ж питання задала і Ембер. Мені все більше здавалося, що вона не така вже й доросла. Може обставини і змусили її подорослішати, взявши контроль за власною долею в свої руки. Але багато чого в її поведінці вказувало на те, що на неї ще чекає довгий шлях від дитини до дорослої відповідальної особи. Але в неї вже з'явилися ті, хто її в цьому підтримають. І я не кажу про себе, хоча і не могла не проникнутись її історією, я про метаморфів. Вони точно їй допоможуть, принаймні Вінсент з Теодором. В інших я ще не впевнена.

Тим часом Вінсент продовжив розповідати те, що сталося дуже давно:

- Ми опинилися в незнайомому місці, але спинятися не можна було. Впевнений, у дроу, які переслідували нас, був не один спосіб подолати той завал і продовжити переслідування. Тож ми продовжили тікати, ховаючись між деревами від сонячних променів.

А, точно, після підземель сонце може спричинити значну шкоду непідготовленому організму. Мені теж після втечі довелося певний час уникати прямих сонячних променів. Добре, що я до того, як попасти в Клан, жила з батьками на поверхні. Так я досить швидко пристосувалася до сонця після втечі.

- Деякий час, може місяць, може три, поки Андаль не звикла до оточуючого світу, ми подорожували разом, все ще тікаючи від переслідування, - розповідав Вінсент, і, тяжко зітхнувши, продовжив: - Але прийшов час нам розділитися. Так нас шукати важче. Тож ми пішли кожний своїм шляхом.

На галявині встановилася тиша, яку перервало тільки питання Ембер:

- І що, ти більше її не бачив?

Дійсно. Чи бачився він після цього з мамою?

- Ні, - коротко відповів метаморф, але, побачивши засмучений погляд своєї принцеси конкретизував: - Більше я її не бачив. Але чув, що вона пішла по моїх стопах, ставши шпигункою. І досить видатною, якщо її все ж прийняли в Клані, врахувавши її заслуги.

Так, вони з батьком стали видатними шпигунами. І якби не моя тітка, може вони б і далі були живі. Це одночасно викликало смуток за втраченим, і злість на тих, хто до цього причетний.

Поки всі розмірковували над давньою історією, я пригадала не таку давню, і вирішила, що це мій шанс здійснити те, що я так довго відкладала. А саме поспілкуватися з Ембер наодинці. Я підійшла до неї і попросила відійти зі мною на пару хвилин. Вона без жодних питань просто піднялася і попрямувала від багаття. І поспішила за нею.

Ми пройшли хвилини дві, перш ніж Ембер зупинилася і розвернулася в мою сторону. Я не очікувала її слів:

- Ти ж хочеш мене про щось попросити?

Оговтавшись від первісної реакції на її слова, я відповіла:

- Так. Ти можеш подивитися, чи стоїть у мене блок на спогади, давністю десь біля трьох тижнів?

Ембер, заплющивши очі та вчепившись в ментальний амулет, наче перебувала в якомусь трансовому стані. Але не пройшло і хвилини, як вона отямилась, і сказала:

- Так. В тебе є блок.

Я видихнула після її слів. Значить все ж таки цей варіант. І хто ж поставив мені блок?

Не встигла я зануритись в свої думки, як я почула ще щось від магічки:

- Хочеш його зняти?

Я не вагаючись ні секунди дала згоду. Проте Ембер застерігла мене:

- Мушу тебе попередити, доступ до тих спогадів отримаєш не тільки ти, але і я, оскільки саме я буду працювати з твоєю пам’яттю.

Я, незважаючи на наслідки, погодилася, бажаючи повернути собі втрачені спогади. Я не просто хотіла знати, що тоді сталося. Я відчувала, що ці спогади – важлива частина мого життя.