Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

навчання були прикриттям, що мало приховати підготовку України до війни.

У рамках навчань армія почала перекидати військовослужбовців та зброю з військових частин, відправляючи їх на марші країною. Пересували авіацію, танки та бронетехніку, а також зенітні батареї, які незабаром знадобляться Україні для захисту неба.

— Ми весь час їх переміщували, — казав Залужний.

На початку лютого у складі Збройних сил України було близько 110 000 військовослужбовців. Третина постійно перебувала на сході, звідки початок вторгнення видавався найімовірнішим. Решта — загалом близько 65 000 військових — отримала наказ зібрати речі, залишити гарнізони та вирушити на навчання з підготовки до російського нападу. Головнокомандувач очікував початку вторгнення будь-якої миті. Росіяни вже застосували морську блокаду проти українських портів на Чорному морі та відправили щонайменше тридцять тисяч військових на навчання до Білорусі, за сто шістдесят кілометрів на північ від Києва.

— Запах війни ні з чим не сплутати, — сказав генерал, — і він уже витав у повітрі, повірте.

Однак навіть тоді президент Зеленський гидливо затискав ніс і більше хвилювався про економічні наслідки воєнного психозу, ніж про ризик російських бомбардувань. Під час неодноразових телефонних розмов і зустрічей військове керівництво наполегливо радило Зеленському та його помічникам активніше готуватися до повномасштабної війни.

— Найбільшою проблемою був брак стратегічних резервів боєприпасів, пального, одностроїв і засобів індивідуального бронезахисту, — розповідав мені Залужний.

Президент погодився допомогти це виправити — за умови, що все робитиметься тихо, не спровокує росіян і не налякає населення. По дипломатичних каналах переконали США із союзниками надіслати Україні велику партію зброї, яка неанонсованою зберігалася в Болгарії та призначалася для армії в Афганістані. Після того, як таліби у серпні 2021 року зайняли Кабул, пояснив генерал, «ця зброя залишилася без дому».

— Ми за неї вхопилися. Вся заслуга належить президентові, адже він мене вислухав, і якимось величезним дивом нам вдалося отримати афганські запаси.

Зброя, що прибувала в середині лютого повними літаками, стала справжньою знахідкою: близько 1 300 тонн обладнання тільки від одних США[252]. Долучилася і Велика Британія, відправила 2 000 протитанкових ракет[253]. Загалом напередодні вторгнення Захід надав військової допомоги приблизно на 1.5 мільярди доларів, підвищивши шанси України на боротьбу.

Однак Зеленський і його уряд, навіть коли просили про цю зброю та раділи її надходженню, продовжували відкидати російську загрозу.

— Не хвилюйтеся, спіть спокійно, — переконував міністр оборони Олексій Резніков під час виступу у Верховній Раді наприкінці січня. — Не потрібно мати ніякої тривожної валізки[254].

Зеленський, повернувшись того тижня з лижного відпочинку в Карпатах, опублікував заколисливе відеозвернення, за яке його пізніше висміювали.

— Видихніть. Заспокойтеся, — порадив президент. — Не накручуйте себе[255].

Пообіцяв — весною українці, як і щороку, смажитимуть у своїх садочках шашлики. Кілька днів по тому державний туристичний портал запустив кампанію з гаслом Keep Calm and Visit Ukraine — «Зберігай спокій та відвідай Україну»[256].

Приблизно тоді ж один з помічників Зеленського на зустрічі з керівниками армії та служби безпеки почав кричати, щоб вони припинили лякати людей прогнозами про вторгнення. Цей бурхливий виступ поставив збройні сили у незручне становище. Адміністрація президента звела навколо армійських зусиль із підготовки «політичні бар’єри», як пізніше висловився у нашій розмові генерал Залужний. Збройні сили України не могли готуватися до російського вторгнення, не сполохавши інвесторів і не створивши додаткового навантаження на економіку. Не могли реагувати на зловісні попередження американської розвідки, коли Зеленський, їхній верховний головнокомандувач, розносив ці попередження в пух і прах.

— Ми навіть не могли собі дозволити пересунути колону бронетехніки серед білого дня. Пересували під покровом ночі, — розповідав мені Залужний. — Робили з моїми людьми усе можливе за такої політичної ситуації.

Деякі їхні підготовчі заходи виходили за межі політичних параметрів, окреслених Зеленським. Як висловився генерал:

— Ми шукали лазівок.

Найважливішою лазівкою стала «Заметіль-2022», яка дала привід перекинути війська на позиції. Восьмого лютого вони покинули свої бази, відтак Залужному та решті генералів стало значно легше оцінювати слабкі місця армії.

— Ми побачили, де саме індикатори справді блимають червоним, — пояснював він. — Якби росіяни напали тоді, результат був би зовсім інакший.

Після зустрічі із Залужним чотири дні по тому генерали кинулися передислоковувати та маскувати військову техніку, щоб росіяни не вдарили по ній з повітря в перші години вторгнення. До того ж спробували влаштувати так, щоб жодна скинута на українські гарнізони бомба не застала військових в ліжках уві сні.

Не менш цінним для оборони України виявився психологічний ефект, який навчання справили на залучених солдатів. Фактично всі Збройні сили України кілька тижнів відпрацьовували дії на випадок нападу, зокрема й найгірший сценарій повномасштабного вторгнення.

— Вони психологічно налаштовувалися, — сказав міністр внутрішніх справ Денис Монастирський після інспекції одного з найефективніших формувань українських Збройних сил — Національної гвардії.

Підготовка тривала, Генеральний штаб інформував президента про хід навчань. Зеленський 16 лютого — за дев’ять днів до вторгнення — навіть відвідав розташоване на заході України Рівне, щоб простежити, як розгортається «Заметіль-2022». Залужний зранку провів президентові екскурсію навчальною базою, показав деяку західну зброю, зокрема протитанкові та протилітакові системи.

Однак всіх деталей своєї стратегії Залужний президентові та його помічникам не розкривав. Хвилювався через можливий витік інформації.

— Я боявся втратити елемент несподіванки, — пояснював мені Залужний. — Ворог мав думати, що ми й досі сидимо на звичних базах, куримо бамбук, дивимося телевізор і дописуємо у фейсбуці.

Невідомо, наскільки глибоко у військове та політичне керівництво проникли російські шпигуни. Якби вони дізналися, де українці розмістили виведені з баз війська та техніку, захистити їх від ракетних ударів не вдалося б, адже запасного варіанту не було.

— Я розумів, що матиму лише одну спробу, — казав Залужний. — То був мій єдиний шанс, і доки ми готувалися, я тримав язик за зубами.

Паралельно з проведенням «Заметілі» він підтримував регулярний зв’язок зі своїм американським колегою, генералом Марком Міллі. Тієї зими вони добре пізнали один одного, і Залужний захоплювався американцем через його твердість і досвідченість. Міллі, як і решта членів адміністрації Байдена, закликав українців призвати на службу військові резерви та мобілізувати всі доступні ресурси. Рекомендував також стратегію, характерну для європейських воєн попередньої доби: рити окопи й закладати мінні поля — що більше, то краще.

Залужний пробував пояснити політичну вразливість такого підходу. Окопи та укріплення сховати важко, а загальна мобілізація до війська обов’язково спровокує масову втечу цивільних, бізнесів і всіх, хто прагне уникнути призову до армії.

— Він усе торочив мені, що буде війна, будуть ракетні удари, хотів від мене певних заходів, — згадує Залужний. — Тільки я не міг до них вдатися,