Читати книгу - "Тотальний опір. Частина 2"

станцію, і того, хто всього лише вкине жменю піску в буксу ходової частини залізничного вагона.

* * *

Прикінцева заувага: поширення «жаху» є двосічним мечем. Якщо вправно його застосувати, то він зможе послужити й нашій справі. Ненависть і розпач змобілізують тих, хто досі був пасивним, і підіймуть їх на боротьбу!

Боротьба з Церквою

Загальні зауваги:

■ Тоталітарний супротивник розглядатиме як свого потенційного ворога також Церкву і боротиметься з нею відповідним чином[9]. При цьому він візьметься до справи із справжньою підступністю, проводячи дехристиянізацію життя кількома етапами. Він не руйнуватиме Церкву одним ударом, а піддасть її повільному, розтягненому на роки процесові вихолощення, щоби поступово і «холодно» її перемогти. Адже якщо він продемонструє бажану для нього кінцеву мету надто відкрито, то наслідком може стати загальний рух спротиву.

Поняттям «Церква» тут охоплюється:

­­­­   ­­­­ а) Католицька Церква;

­­­­   ­­­­ б) Реформатська Церква;

­­­­   ­­­­ в) вільні релігійні громади (методисти, саєнтологи, свідки Єгови тощо).

■ Боротьба проти Церкви здійснюватиметься через:

­­­­   ­­­­ 1. Наклепи на Церкву.

­­­­   ­­­­ 2. Провокування зневаги щодо Церкви.

­­­­   ­­­­ 3. Приховане перешкоджання церковному життю.

­­­­   ­­­­ 4. Неприкрите, безпосереднє переслідування.

■ Намагаючись подати супротивників злочинцями, а не створити образи мучеників, проти духовенства розгортають, зокрема, процеси щодо їх негідної, з морального погляду, поведінки або ж приписують їм усілякі злочини (приховування чи присвоєння коштів тощо).

■ Першими розбивають вільні релігійні громади. Оскільки йдеться про меншини, то у цьому разі спротив населення буде найменшим. І католики, і протестанти спостерігатимуть за нищенням цих громад бездіяльно, ба навіть зловтішно, адже йдеться про елімінацію «конкурентів».

■ Боротьбу з Католицькою Церквою розпочнуть ще перед Реформатською, адже Католицька Церква має стрункішу організацію і становить, таким чином, більшу небезпеку.

Заходи супротивника у боротьбі з Церквою:

■ Найрізноманітніші утиски, як-от припинення постачання вугілля чи скорочення домовленого обсягу електропостачання, так що церковні приміщення не можна буде ні опалювати, ні освітлювати.

■ Ускладнення задіяння в літургіях дорослих вірян. Її поєднуватимуть із певними небезпеками та економічними утисками («чорні списки», «підвищення податків» тощо).

■ Усунення християнських символів, таких як хрести чи ікони, з громадських місць (як-от зі шкіл, лікарень тощо).

■ Скасування уроку релігії в державних школах.

■ Боротьба з католицькими школами та іншими інституціями.

■ Закриття богословських факультетів, духовних семінарій.

■ Припинення спеціальних релігійних навчань, як-от «недільна школа», «дитяча катехизація», «приготування до першого причастя», «заняття перед конфірмацією» тощо. За якийсь час ці заняття буде припинено цілком, з обґрунтуванням їхньої зайвості, адже їх відвідуватиме тільки «відстала непрогресивна меншість».

■ Заміна конфірмації та першого причастя державною «посвятою в юність».

■ Знімання державою високої оплати за всі церковні таїнства (хрещення, вінчання, чин похорону).

■ Розпуск релігійних товариств.

■ Заборона релігійних часописів та книжок.

■ Ускладнення і, врешті, заборона будь-яких зібрань вірян із метою спільної молитви.

* * *

Після чергової хвилі переслідувань із Церквою неодноразово укладається своєрідний «громадянський мир». Особливо тоді, коли підпорядковані інстанції заходитимуть у своїй ворожості щодо Церкви надто далеко, спричиняючи своїми діями обурення. Період зупинки, який триватиме якийсь час після таких ексцесів, втихомирюватиме хвилі обурення і заспокоюватиме розбурхану громадськість. Церква, як засвідчила практика, докладно дотримуватиметься цих домовленостей, щоби не давати приводів для нових переслідувань. Так їй щораз більше перекриватиметься можливість діяльності.

Дії Церкви в умовах боротьби з нею:

■ Боротьба з Церквою має свої позитивні моменти. Так відбудеться чітке розрізнення між простими симпатиками і справжніми вірянами.

■ Оскільки Церква залишиться єдиним прихистком для осіб у потребі, то зросте її значення для всіх тих, хто не прийматиме державної системи примусу.

■ Жертви, принесені задля Церкви, викликатимуть більше довіри до неї з боку всіх верств населення. Така її постава справлятиме враження навіть на тих, хто досі був налаштований радше скептично, а то й вороже.

■ Саме в умовах переслідування Церква зможе виконувати справжню місіонерську працю. Адже найбільші труднощі та можливості найвищого успіху лежать зовсім поруч.

■ Практичні заходи:

­­­­   ­­­­ а) Церква мусить побороти нетерпимість і культ особи;

­­­­   ­­­­ б) Церква повинна якомога частіше звертати увагу на те, що кожне свідоме зневаження Божих Заповідей рано чи пізно зазнає відплати;

­­­­   ­­­­ в) Церква має плекати поняття «ближнього», називаючи «ближніми» всіх дискримінованих і переслідуваних;

­­­­   ­­­­ г) Церква мусить нагадувати про загальні обов'язки християн, як-от:

­­­­   ­­­­ ­­­­   ­­­­ ■ чинити опір насиллю;

­­­­   ­­­­ ­­­­   ­­­­ ■ не виконувати безбожних наказів;

­­­­   ­­­­ д) Церква повинна нагадувати, що діти насамперед мають бути зі своїми батьками і що батьки мають право першості у вихованні.

Боротьба за молодь

■ Не без того, що окупація триватиме багато років поспіль. Прагнучи консолідувати і до певної міри легалізувати свою владу, супротивник, а особливо поставлений ним уряд зрадників, боротиметься за душі молодих. Супротивник має намір використати для своїх планів не лише економічний та військовий потенціали окупованої території, але й приєднати цю територію до свого ідеологічного ареалу влади. Для цього потрібно не просто перемогти нас, але й за будь-яких умов «навернути»!

■ Старше покоління, принаймні значну його частину, супротивник відразу ж виключає зі своїх планів. Він приймає як даність той факт, що існує значний відсоток людей, яких уже не перевчити і не навернути. Він задовольняється тим, що тримає цих людей методами терору в послуху або ж, у разі необхідності, просто знищує, депортуючи або страчуючи. Тож із тим більшим завзяттям він береться до молоді, намагаючись завоювати її для своїх намірів усіма можливими засобами — від привабливих пропозицій до неприхованих погроз.

■ Боротьба за молодь відбувається в два етапи:

­­­­   ­­­­ а) знищення традиційних молодіжних організацій і заміна їх ідеологічно спрямованою «одержавленою молоддю»;

­­­­   ­­­­ б) виключення впливу батьківського дому, школи і Церкви, заміна його впливом партії.

■ Супротивник боїться сил, які творять ядро громади, а саме такі сили й живуть у вільному молодіжному русі. Він претендує на всю душу, без залишку. А тому не може толерувати жодних інших молодіжних організацій, окрім своєї «одержавленої молоді». Послідовно переслідується будь-яке зовнішнє чи внутрішнє дотримування традицій, колишніх форм. Традиційним молодіжним рухам насамперед забороняється: носити однострої або одяг, близький за своїм кроєм до однострою, користуватися значками, вимпелами, прапорцями тощо, організовувати марші, мандрівки, таборування в наметах, займатися будь-яким видом спорту. Одночасно відбувається потужний тиск щодо вступу до організації «одержавленої молоді». Так, наприклад, оголошується, що пізніше