Читати книгу - "Сікстен"

все починалося.

— Чорт! — каже Сікстен. — Мені треба бігти!

Сікстен мчав вечірніми вулицями, не чуючи під собою ніг. Бо хотів устигнути прибігти першим за тата.

Але минає ціла вічність, перш ніж тато вертається.

Годинник показує далеко за дев’яту. Сікстен уже лежить у ліжку, коли тато заходить його обняти.

Увесь він пахне свіжим вечірнім повітрям.

— Дякую, синку, — каже тато. — Це справді чудовий фільм. Найкращий з усіх, які я коли-небудь бачив.

— А кінець? — цікавиться Сікстен.

— Що кінець? — не розуміє тато.

— Кінець теж гарний? — питає Сікстен.

— Так, звичайно, — відповідає тато. — Дуже гарний.

І Сікстен розуміє, що тато просто прикидається. Так само, як часом прикидається Сікстен. Він прикидається щасливим.

Тоді Сікстен ховає обличчя в подушку.

— Я хочу спати, — каже він.

Господи, як його втомили всі ці прикидання!

До того ж тепер Сікстен розуміє, що всьому цьому немає кінця-краю.

— Тоді добраніч, — каже тато. — У п’ятницю приїздить мама.

Сікстен нічого не каже. Та коли тато виходить, щосили жбурляє іграшкову мавпу в стіну.

 БIЛЬШЕ НIЯКИХ ЖIНОК ДЛЯ ТАТА

— Ми спробуємо ще раз, — каже Юнте.

Сьогодні саме він запропонував піти на узбережжя. Задля того, щоб розвеселити Сікстена.

Ось він знов вийняв із пакета оголошення.

— Глянь же! — каже він. — Тут їх ще тьма-тьмуща.

Але Сікстен не підводить очей. Він лежить долілиць на траві, і до нього долинає радісний галас і плюскіт води тих, хто купається.

— Можна вибрати кого завгодно, — каже Юнте. — Хоч би й ту вегетаріанку, еге ж?

Сікстен підводиться на лікті.

— Тато не хоче кого завгодно, — каже він. — Він загалом не хоче ніяких жінок. Невже ти не розумієш? У тебе ж така мудра голова.

— Я тільки хотів тобі допомогти, — каже Юнте.

— А мені не потрібна твоя допомога, — сичить Сікстен. — Ми чудово впораємося без тебе. Краще мотай звідси!

Юнте підводиться. Він обтрушує штани і зиркає на свого приятеля.

— Сікстене, — каже він.

— Чого ти ждеш? — питає Сікстен. — Чеши додому й строчи там свої недолугі віршики!

І Юнте йде. Він навіть не озирається. Бо йому несила витримати, коли хтось про його вірші каже щось погане.

— А я думав, що ми підемо наступного вівторка в літній кінотеатр у Гамарб’ю, — каже він.

Сікстен дрімає біля пластикового пакета, який залишив Юнте.

Пообіднє сонце припікає в спину.

Але в нього немає ніякого бажання купатися. Він загалом нічого не хоче. Єдине, чого він хоче, то це щоб Юнте повернувся.

Аж тут він відчуває на своєму плечі чиюсь руку.

— Як добре, — каже Сікстен. — Я такий радий! Звичайно, я піду з тобою в кіно.

Та коли Сікстен розплющує очі, то бачить Емму, яка стоїть біля нього в червоному купальнику і всміхається.

— Я також рада, — каже вона.— Може, скупаємося?

І вони спускаються на узбережжя.

Але перш ніж дістаються до води, бачать Бобо, Арне та Мікаеля Бурфоша. Вони їздять туди-сюди на своїх велосипедах і валяють піщані замки, які позводили малі діти.

Тоді Сікстен хапає Емму за руку.

— Гайда, — каже він. — Біжімо!

Вони біжать поміж людей, що п’ють каву на пляжних покривалах. Потім вибігають на місток. А згодом добігають до вишки для стрибків у воду.

— А тепер куди? — вихекує Емма.

— Просто лізь, — сопе Сікстен. — Лізь якомога вище!

Вони стоять на краю вишки, до неба — рукою подати, і вітер куйовдить їм волосся.

Далеко внизу блищить синя вода. А ген удалині видно ліс, будинки й дороги, де гудуть автомобілі. Сікстен бачить, що Бобо, Арне та Мікаель Бурфош позлазили зі своїх велосипедів.

Вони вже стоять біля сходинок на вишку і роздумують, що робити.

— Леле, як високо! — зітхає Сікстен.

— Так, — усміхається Емма. — Я нізащо не наважилася б сюди вилізти, якби не ти. Бачиш мою маму? Вона така маленька.

— Моя мама розлучається, — каже Сікстен.

— Як? Хіба вона не розлучена? — дивується Емма.

— Розлучена, але тепер розлучається знову, — каже Сікстен. — Вона до нас навідається у п’ятницю.

— А я майже не бачу свого тата, — каже Емма. — До речі, коли ми підемо в кіно?

— Наступного вівторка, — відповідає Сікстен. — У літній кінотеатр. Це в Гамарб’ю.

Тепер їм треба квапитися. Оскільки Бобо, Арне та Мікаель Бурфош вже лізуть вгору. А на узбережжі стоїть Еммина мама й махає руками.

— Еммо! Еммо! Негайно звідти злазь! — кричить вона.

— Гаразд, зараз зліземо! — кричить Емма.

Вона хапає Сікстена за руку.

І стрибають вони вже вдвох.

Увечері тато вдома. Він говорить по телефону. Тим часом Сікстен сидить на канапі й дивиться на мерехтливі зображення в телевізорі.

— Це була мама, так? — питає Сікстен, коли заходить тато.

— Так, — відповідає тато. — Хочеш соку?

— Ні, — каже Сікстен.

— А молока?

— Ні, не хочу нічого. Що вона казала?

— Вона сказала, щоб я тебе обняв.

— Виходить, вона не приїде в п’ятницю?

— Ні, Сікстене. Тепер не приїде. Бо вони вже знов помирилися.

Тато хвильку дивиться на Сікстена. Потім переводить погляд на телевізор, де й досі мерехтить зображення.

— Що показують? — питає він.

— Велоперегони, — відповідає Сікстен.

Тоді тато підходить до телевізора і вдаряє по ньому рукою так, що той зовсім гасне.

— Що ж, — каже він. — Потім його полагоджу. А на п’ятницю ми щось придумаємо. І нам буде весело, тільки тобі й мені.

ПРОГУЛЯНКА З КОРОВАМИ

У п’ятницю тато схоплюється дуже рано. Сікстен чує, як він гримить посудом на кухні.

Потім він забігає в Сікстенову кімнату. З нагоди такого дня тато причесаний і вбраний в сорочку від уніформи.

— Ти ще не встав? — кричить тато.

— Чого це? — позіхає Сікстен. — Хіба сьогодні якийсь особливий день?

— Та ні, аж ніяк, — каже тато зумисне байдужим тоном — так завжди роблять, коли щось приховують.

І тоді Сікстен вдягається.

А коли тато тягне його через передпокій, підхопивши на ходу багажного кошика, якого заздалегідь поставив, Сікстен забуває про свою журбу. Бо зверху в кошику лежить велосипедний насос.

— То ми сьогодні не снідатимемо? — питає він.

— Ні, сьогодні ми поснідаємо на свіжому повітрі, — відповідає тато. — А тепер заплющ очі і не розплющуй їх доти, доки я скажу «вже».

Сікстен із заплющеними очима спускається східцями.

Не розплющує їх і тоді, коли тато веде його через вхідні двері.

— Ти часом не підглядаєш? — питає тато.

— Ні, — усміхається Сікстен.

— Добре, — каже тато. — Тоді можеш розплющити очі!

І Сікстен розплющує.

Перед ним стоїть зелений велосипед підходящого розміру. Але не гірський. І не спортивний чи перегоновий велосипед, що має багато передач. Це блискучий, новенький, дівчачий велосипед. На сідлі висить велосипедний шолом. А біля багажника прикріплено світловідбивач, щоб будь-який автомобіліст помітив Сікстена.

— Бачиш? — питає тато, і його очі блищать чи не так само, як