Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 103
Перейти на сторінку:
у склянку віскі, десь так на два пальці, кидав туди кубик льоду, зі склянкою в руці підходив до Доріс і щось їй говорив, калатаючи льодом у склянці. Доріс йому щось коротко відповідала й відверталася до хлопця, котрого всі називали Джонні. У нього на підборідді та на щічках був дуже милий золотавий пушок. Залишившись на самоті, Флоріан щось бурмотів собі під ніс, піднімав склянку і випивав віскі одним ковтком. Упродовж кількох годин Маргарита спостерігала за цим процесом разів із вісім. Вона не мала поняття, скільки ковтків віскі потрібно, щоби напитися так, як Отті Горнек на своїй останній забаві, проте почала хвилюватися за Флоріана і поділилася своєю тривогою з Ґабріелою. Та страшенно розсердилась. «А звідки взагалі в нього віскі? – обурилася вона. – Це ж пляшка мого батька! Я ж її замкнула на ключ!» Ґабріела забрала у Флоріана пляшку, але та вже була напівпорожня. «От ідіот! – сказала вона Маргариті. Можеш не сумніватися: завтра старі скажуть, що віскі вижерли мої друзі!»

О десятій прийшла Ґабріелина мама й оголосила, що свято закінчене. Усі почали розходитися. Маргарита ще трохи залишилась і допомогла позносити на кухню склянки і тарілки, позбирати використані серветки і випорожнити попільнички. Ґабріела вийшла відпровадити однокласницю до брами. Раптом вони почули якийсь звук. Доволі дивний, моторошний звук. Хтось хрипів.

– Страх та й годі, – сказала Ґабріела й міцно схопила Маргариту за руку.

– Як наша поламана велосипедна помпа, – сказала Маргарита і рушила у бік того страшного хрипіння. Воно долинало з боку сходів, які вели до підвалу. Там лежав Флоріан Кальб і спав. Ґабріела та Маргарита витягли його по сходах нагору. їм довелося добряче потрусити хлопця, щоби він хоч трохи пробуркався.

~ Швидко виведи його звідси геть! – благала Ґабріела. -Якщо моя мама побачить його в такому стані, то ніколи не дозволить мені влаштовувати вечірки!

– Але ж ти не винна в цьому, – заперечила Маргарита.

– Я завжди в усьому винна, – сказала Ґабріела, схопила Флоріана і почала штовхати в напрямку до воріт. – Свіже повітря піде йому на користь, – запевнила вона, випхала Флоріана та Маргариту з будинку і зачинила за ними браму.

Свіже повітря справді збадьорило Флоріана, він навіть зміг іти. Щоправда, не по прямій і не зигзагом, а по колу. Як цирковий кінь. Якби Маргарита не навертала його вперто і наполегливо на правильну дорогу, він би ще кілька годин кружляв довкола вишні в Ґабріелиному саду. Проте дівчина мужньо підтримувала Флоріана. Вона вела його попід руку й підштовхувала вперед. Щоправда, Флоріана постійно тягнуло кружляти, він то йшов прямо, то знову завертав назад, але потроху їм якось вдавалося просуватись уперед. Найнеприємніше було те, що від Флоріана тхнуло чимось кислим. І то не був запах алкоголю.

Тричі Флоріан падав Маргариті на шию. Втім, важко було визначити, чи це знак прихильності, чи йому просто потрібна була опора.

На розі перед своїм будинком Флоріан раптом не захотів іти далі. Він гепнувся на землю і пробурмотів: «Шлюс, Параню».

Найбільше Маргариті хотілося просто взяти й утекти. Зрештою, ще ж не минула й одинадцята, і в місті було повно людей. Вони сердито поглядали на них із Флоріаном. «Треба викликати поліцію! ~ чула Маргарита – Надавати ляпасів!» І навіть: «За Гітлера такого не було!» Та в Маргаритиному серці перемогла любов! Як там казала графиня Гоенлое на тринадцятій сторінці? «Радість і смуток, мій коханий, розділю я з тобою. Тобі не доведеться вже самотужки битися зі злими силами».

Маргарита підняла Флоріана, потрясла ним і, зібравши всю волю в кулак, дотягла його до дверей дому. Флоріан скрутився перед брамою калачиком і знову зібрався заснути. Маргарита полізла в кишеню його куртки, та ключа там не знайшла. їй не залишалося нічого, як натиснути на ґудзик дзвінка, над яким було написано «Кальб». У переговорному пристрої пролунав рипучий голос.

– Хто там?

Маргарита наблизилася до дверей і промовила:

– Тут Флоріан. Відчиніть, будь ласка, мені здається, в нього немає ключа!

– Флоріане! ~ прорипів голос. – Чому ти сам не говориш?

– Йому недобре! – пояснила Маргарита, і з переговорного пристрою пролунало:

– Вже йду!

Маргарита вважала, що виконала свій обов'язок. Вона вже хотіла йти. Але Флоріан обхопив обома руками її ноги і застогнав: «Не йди, не йди!»

Тож Маргарита зачекала, доки не відчинилася брама. Чоловік, котрий вийшов із неї, був високий, немолодий і дуже схожий на Флоріана. Він присів навпочіпки.

– Що значить «йому недобре»? – здивувався він. – Та він п'яний як чіп і з ніг до голови оббльований. Фу, як смердить!Чоловік підвівся і ще раз натиснув на кнопку дзвінка.

– Гедвіґо, ~ гукнув він. – Спускайся! Допоможи мені занести нагору п'яну дитину!

Наступного дня Флоріан не прийшов до школи. «У нього ангіна», – повідомив староста класу. Ґабріела підморгнула Маргариті. Маргарита не відповіла на підморгування. Коли вона згадувала, як закінчився вчорашній вечір, їй зовсім не хотілося веселитися. В усьому іншому теж було мало радості. Приємним був хіба що урок фізкультури, під час якого Маргарита замріяно сиділа на ящику. Вона мріяла про Флоріана. Мріяла, що відтепер він ніколи не буде її висміювати і глузувати з неї! Вона ж допомогла йому в тяжку годину. Без неї він лежав би зараз у рові, або його забрала би поліція.

Коли Маргарита, голодна, як лев, прийшла до хати, мами вдома не було. Тільки заспаний Гансик сидів у дитячій кімнаті.

– Вона в тої Марі-Луїзи! – доповів він і заткав ніздрю. -Ти маєш розігріти собі гороховий суп і зробити бутерброд із сиром!

Маргарита з'їла суп зимним, причому з каструлі, щоби потім не мити тарілку.

– А де Меді? – гукнула вона в напрямку дитячої кімнати. Гансик пояснив, що мама взяла Меді зі собою, бо він відмовився

її пильнувати.

– Я їй не нянька! – додав він.

~ Але ж ти завжди пильнуєш Меді, коли мамі треба кудись іти! – здивувалася Маргарита. Зазвичай Меді та Гансик жили дружно.

– Але не тоді, коли вона йде до цієї Марі-Луїзи! – закричав Гансик. – Бо це вона в усьому винна. Це вона збила маму з пантелику. І тато теж так каже!

– З якого пантелику?

Гансик підійшов до дверей кухні:

– Вона підбила її на голодування! І взагалі, це глупо, що в мами є подруга!

– Це ж її право! – сказала Маргарита.

Гансик, тепер уже не заспаний, затряс головою, не витягаючи з носа пальця.

– Ні! Це глупо.

1 ... 6 7 8 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маргаритко, моя квітко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маргаритко, моя квітко"