Читати книгу - "Щоденник Лоли"

друзів… А потім… Потім стали більше мовчати. І тусуватися в різних компаніях. Паша — з хлопцями, я — з дівчатами. Паша пішов у паркур, а я завела блог.

Якось ми йшли додому й Паша торкнувся моєї руки. Я відсмикнула — було так… гм, незвично. Може, трохи зарізко, бо після того Паша старався не торкатися мене. Крім того разу, на дискотеці, коли він був трошки п’яний, а я втюрилася в… у-у-у, навіть імені його не хочу згадувати! Тоді Паша вперше сказав, що любить мене й хоче, щоб ми зустрічалися. І все сталося так тупо. Усе просто поламалося. Я не бачила нікого, крім Того-Кого-Не-Хочу-Згадувати. А Паша ліз зі своїми зізнаннями… І саме в ту мить, коли я хотіла запросити Його-Самого. Паша вліз прямо між мною і Ним. І я його відшила…

Паша пішов, а за хвилину відшили мене. І я дуже пошкодувала, що все сталося саме так.

Я багато разів уявляла, як би могло бути інакше.

Якби я тоді не була закохана в Того-Кого-Хочу-Стерти-З-Пам’яті…

Якби Паша запропонував зустрічатися в інший день...

Чому все зав­жди так ТУПО?! І несправедливо…

Не знаю, як дати Паші знати, що я… що я не проти. Якщо він знову запропонує…

Смішно, бо всі думають, що ми й так разом, але шифруємось. Ну як усі. Усі, крім Асі, Нати, Тохи й Назара. Буває так незручно, коли ми разом тусимо в коридорі, а хтось не з нашої компанії скаже такий: «Ну, ви ж пара!» А Паша мовчить цілу вічність. Усі наче завмирають, поки я не видушу з себе: «Ні, ми вільні для великого кохання». Усі сміються. Це в нас такий жарт про «велике кохання».

Тоді минає ще вічність, поки я включуся в те, що говорять інші. Паша не дивиться на мене дві вічності. А я стараюся не дивитися на нього. І наче мимохідь наші погляди зустрічаються. А тоді Паша зазвичай каже щось таке: «Ой, сорян, забув дописати Дарині домашку. Побачимося в класі».

І я зітхаю з полегшенням. І нарешті знову можу говорити з усіма й сміятися.

Пізніше.

Не можу зосередитися, весь час думаю про Пашу. Чому він не запросить мене вдруге? Може, він більше мене не любить? Може, в нього є інша? Їх біля Паші крутиться ціла купа… Навіть одинадцятикласниці є. Хоча переважно малявки, Паша з такими не гулятиме.

Треба придумати план, щоб Паша запросив мене ще раз.

1. Підкинути йому записку?

2. Попросити Назара поговорити? (НЕ АНТОНА!!!)

3. Спробувати взяти його за руку, щоб він сам усе зрозумів?

4. Написати йому анонімне повідомлення в чаті?

5. Запропонувати піти кудись разом типу як по-дружньому?

Ідея! Завтра запощу опитування в блозі.

Перед сном.

Зустрічатися з Пашею: ЗА і ПРОТИ

ЗА:

1. Він симпатичний.

2. Паша популярний.

3. Паша розумний.

4. Він усе про мене знає.

5. Він був у мене вдома.

6. У нього дуже красиві губи. Їх хочеться поцілувати.

7. У нього красивий прес!!!

8. Усі дівчата за ним сохнуть.

9. Він зав­жди поруч.

ПРОТИ:

1. Паша не «принц».

2. Паша не має грошей.

3. Я можу пропустити когось ідеального, хто підходив би мені.

...Чому все так складно?

25 вересня

Записала відос про подружок. Наті й Асі має сподобатися. Я вибрала їхні найкращі фоточки й розказала, які вони суперкруті та чому я з ними дружу.

Наприклад, Ася шарить у косметиці, брендах і моді. Ще вона трохи схиблена на чищенні зубів (чистить їх щоразу по 15 хв, я засікала!), але якщо з нею не ночувати, то цього майже не помітно.

Ната добре вчиться. І з нею можна поговорити серйозно (а з Асею ні). Ася зразу почне стібатися. Ната вміє співчувати.

Я маю крутий блог. І добре вмію приховувати таємниці.

З ким я більше дружу?

Не можу визначитися. Ми наче дружимо втрьох, але неоднаково. Часом я більше розповідаю Наті, але в нас із Асею є свої секрети. Наприклад, перший Асьчин поцілунок. Досі ніхто не знає (якщо Аська не розбовкала), що вперше вона поцілувалася з… ДІВЧИНОЮ!

Аська після того зі мною три дні не говорила, тиждень обходила в коридорі й півроку не залишалася наодинці.

Були канікули. Мама якраз прислала грошей, і я залишила собі кишенькові (бабусю, пробач, це ще одне, про що я тобі не сказала). Симпатичний чувак біля кіоску купив мені на них ром-коли. Я принесла дівчатам, але Ната втекла додому. Ми з Асею випили. Було… е-е-е-е…. Не скажу, що було дуже смачно. У восьмому класі мені ніякий алкоголь не смакував, не те що тепер (добре, тепер теж не весь, але шампанське і ром-кола ок!).

А потім Асю понесло. Вона була п’яна й розплакалася, що «мама її вб’є». Я сказала, що вона меле дурню. Ася образилася й чомусь згадала про той поцілунок із Пашею. Коли ми гралися в класі «в пляшку», і горлечко показало на Пашу. Я поцілувала Пашу в губи, але без язика. Бо ніхто тоді не цілувався з язиком.

Ася спитала, чи я цілувалася колись із язиком. Я сказала, що купу разів.

(Насправді один раз під будинком, коли мене провів С. із 9-В, але я б хотіла ніколи про це не згадувати, бо це було БУЕ-Е-Е! У нього з рота смерділо цигаркою, і він ще перед тим усім віщав, що ніколи б не поцілував дівчину-яка-курить, бо то наче цілуватися з попільничкою. Фу, з собою б поцілувався, ідіот!)

Ася зізналася, що вона ніколи ні з ким не цілувалася. І тому ніколи не грає з нами в «пляшечку». Дуже боїться, що «пляшечка» покаже на неї, і доведеться цілуватися, а вона не вміє.

Тоді я сказала, що зараз її навчу. Ася не встигла нічого заперечити, а я вже її поцілувала. З язиком! І це не було бридко. Ася пахла приємно. Її губи були м’які. А очі… вони були дуже… розплющені? Так, певне, все-таки розплющені. Здивовані.