Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

тієї дірки в крилі. Грайливо витанцьовуючи довкола рани, іскри хутко зцілювали обпалені й порвані тканини, відновлювали пролиту кров. Дихання пораненого відразу стало спокійне, щоки знову зазеленіли здоровим спрайтівським рум’янцем.

Холлі полегшено зітхнула. Тепер Курові Пустомолу більш нічого не загрожувало. Цілком ймовірно, що він уже відлітав своє, але жити буде. Холлі перевернула зомлілого спрайта на бік, намагаючись не зачепити пораненого крила. А зараз — дати доброго прочухана тим таємничим сірим поторочам. Капітан Куць перевела режим стрільби на четвірку й без тіні вагання помчала до входу в транспортну шахту.

Ти лише перший день в Академії, і величезний волохатий гном із біцепсами, як у дорослого троля, зненацька хапає тебе, неопереного кадетика, й, притиснувши до стіни та бризкаючи слиною, випалює тобі просто в обличчя: «Ніколи, ніколи не намагайся штурмувати незнайому будівлю без прикриття!» І повторює тобі цю істину що не день, утовкмачує найпереконливішим чином, аж поки вона закарбується у звивинах твого мозку навіки. І таке пророблялося із кожним кадетом. І все ж таки, незважаючи на весь той вишкіл, саме так і збиралася вчинити зараз капітан Холлі Куць із Корпусу Особливих Напрямів.

Вона розчахнула подвійні двері терміналу й вмить пірнула під прихисток реєстраційної стійки. Ще якихось чотириста років тому це приміщення гуло, мов вулик; туристи вистоювали тут довжелезні черги по візи на поверхню. Колись Париж був дуже популярним туристичним центром, але люди, жадібні багноїди, захотіли мати цю європейську столицю тільки для себе. Тож нині представники Чарівного Народу почувалися безпечно лиш в одному-єдиному місці — у паризькому «Діснейленді», де люди не звертали особливої уваги на крихітні створіння, хай навіть із зеленою шкірою.

Холлі увімкнула вмонтований у шолом датчик руху, уважно просканувала будівлю крізь кварцову панель стійки. Всякий рухомий об’єкт, помічений комп’ютером, автоматично набував жовтогарячих обрисів. Підвівши голову, ельфиня якраз встигла завважити дві постаті, що давали драла по видовій галереї в напрямку стартового майданчика, де колись стояли пасажирські шатли. Гобліни, а хто ж іще! Аби досягти максимальної швидкості, тварюки поставали на всі чотири лапи й мчали, тягнучи за собою якогось візка на повітряній подушці. Кожен з гоблінів був убраний у повний захисний костюм із фольги, з шоломом. Ось чому термосканер не відреагував на їхню появу! Дуже дотепно. Навіть надто дотепно, як на гоблінів.

Холлі побігла паралельно гоблінському маршрутові, тільки поверхом нижче. Замелькали древні перехняблені рекламні щити. «ДВОТИЖНЕВЕ СОНЯЧНЕ ТУРНЕ. ВСЬОГО ЗА ДВАДЦЯТЬ ГРАМІВ ЗОЛОТА. ДІТИ ДО ДЕСЯТИ РОКІВ — БЕЗПЛАТНО».

Ельфиня перескочила через турнікет і помчала повз митні стійки й кіоски безмитної торгівлі. Тепер гобліни вже спускалися, чалапаючи черевиками й рукавицями по нерухомому ескалатору. Один із гоблінів, у поспіху втечі, загубив десь свого шолома. Здоровань, як на гобліна, вище метра на зріст. Із перестраху він водив туди-сюди вибалушеними очима, а роздвоєний язик раз у раз вискакував із пащі, змочуючи зіниці.

Капітан Куць на бігу смальнула кілька разів по втікачах. Один із пострілів черкнув ближчого по спині. Холлі аж застогнала з досади. Ближче до нервового центру влучати треба, щоб звалити гобліна! А втім, вона даремно засмучувалась. З’ясувалося, що ці фольжані захисні костюми мають одну істотну ваду: вони чудово проводять нейтринні заряди. Тож заряд, що влучив, поширився по фользі, наче брижі по ставку. Гобліняка підстрибнув на добрих два метри вгору й гримнувся, зомлілий, до підніжжя ескалатора. Полишений візок закрутився й врізався в карусель для видачі багажу. Коробка, що була на візку, розірвалася, й з неї на підлогу посипались сотні маленьких циліндриків.

Другий гоблін обернувся й на бігу зробив з десяток пострілів у Холліному напрямку. Й жодного разу не влучив — тому почасти, що з переляку трусилися лапи, але в основному через те, що влучно стріляти зі стегна можна тільки в кіно. Холлі спробувала сфотографувати його зброю за допомогою своєї шоломової камери, аби комп’ютер розпізнав її, але зображення вийшло надто нечітке через струси від швидкого бігу.

Гонитва тривала, переслідувачка і втікач мчали коридорами в напрямку посадкового майданчика. Зненацька Холлі розчула гудіння стикувальних комп’ютерів. Але ж хіба цієї шахти не відімкнено від живлення хтозна-як давно? Технічний відділ поліції повинен був демонтувати генератори. Для чого ж комусь знадобилася тут енергія?

Втім, вона вже й так знала відповідь. Енергія була потрібна для живлення монорейки шатла й керування польотом. Її підозри підтвердилися, коли вона вбігла в ангар. Гобліни й справді збудували собі шатл!

Неймовірно. Електрики в гоблінських мізках ледве ставало для живлення десятиватної лампочки. Як же вони зуміли збудувати шатл? І все ж таки ось він, стирчить просто перед її носом, жахливий, мов нічний кошмар торгівця зужитими літальними апаратами. Кожна його деталь прослужила не менше десяти років, а корпус був латка на латці, суцільні тобі шви та заклепки.

Струснувши головою, щоб розвіяти приголомшеність, Холлі знову зосередилась на переслідуванні.

А гоблін, зупинившись на секунду, вихопив із вантажного відсіку пару крил. Наче й добра нагода для пострілу, але ж ні, занадто ризиковано. Капітан Куць зовсім не здивувалася б, коли б з’ясувалось, що атомну батарею «човника» захищено лиш тонким шаром свинцю.

Гоблін, скориставшись секундним ваганням переслідувачки, ковзнув до тунелю, що вів у головний стовбур шахти. Монорейка звивалася попід обсмаленою кам’яною стіною. Насправді ця шахта, як і всі інші, була ніяка не шахта, а природна щілина, що пронизувала землю. По таких-от щілинах, які проходили крізь мантію й кору, через нерівні проміжки часу від розтопленого земного ядра до поверхні піднімалися потоки магми. Таким чином Земля позбувалась зайвого тиску, а то б вона розтріскалася на шматочки ще мільярди років тому. Легіон свого часу загнуздав цю природну силу, аби з її допомогою швидко підійматися на поверхню. Коли виникали надзвичайні ситуації, офіцери Легіону мчали нагору в титанових капсулах на потоках магми. А для приємніших мандрівок на поверхню використовувалися шатли, що, уникаючи магматичних викидів, підіймалися на хвилях гарячого повітря до різних терміналів, розкиданих по всьому світу.

Холлі сповільнила ходу. Подітися гоблінові все одно було