Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » З журбою радість обнялась, Олександр Олесь

Читати книгу - "З журбою радість обнялась, Олександр Олесь"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:
class="c1">Раби закричали в ярмі,-

Народ закричав мій: «До бою!

За землю, за волю!»

В помсті сліпій

Кричу я: «За волю! на бій!»

 

1905

 

«Всю стуму розпачу душі моєї…»

 

 

Всю стуму розпачу душі моєї

Не розігнать і всесвіту всьому…

Геть кобзу! Струни я порву на неї

І розіб’ю її саму.

 

1905

 

«Ти на ніч не дивись…»

 

 

Ти на ніч не дивись…

Яка б ніч взагалі

Не була на землі,-

Прийде ранок колись!

 

1905

 

КАП[ІТАНУ] ШМІДТУ

 

Хай його по-звірськи вбито,

Хай його в пісок зарито,-

Він не вмер…

 

Кличе він і зве до бою

Битись з царською ордою

І тепер.

 

Хай його зопхнули в море,-

Море хвилями говоре…

І всяк час

 

Воно буде в берег бити:

«Діти, здійсніть заповіти,-

Бог за вас!»

 

1906

«Довго хмарами небо покрите було…»

 

 

Довго хмарами небо покрите було,

Довго землю встеляли тумани,

А сьогодні - дивлюсь - і весна, і тепло,

І блакить, і повітря весняне.

 

Все радіє, живе і співа навкруги,

Ніби дихають луки і ниви,

І в струмки обертаються білі сніги,

І туркочуть, як голуби сиві.

 

Я стояв і дививсь, і здавалось мені,

Що кричать журавлі десь в блакиті,

Що несуть вони нам і любов, і пісні,

І тепло, і розкоші, і квіти.

 

Я дививсь і радів, що минула зима,

Що весна наближається, літо...

Коли - глядь - уже сонця ясного нема.

Небо ж хмарами сизими вкрито...

 

1904

 

«Нехай обдурений я сном…»

 

 

Нехай обдурений я сном,

Нехай осміяний без жалю,

Нехай замість весни і раю

Ридає вітер за вікном,-

 

О, хай розвіялися сни,

Хай ті ж і сум, і жаль, і муки,

Але я й досі чую звуки

Моєї дивної весни.

 

Минув бенкет... але дзвенять

Ще голоси, столи накриті,

Десь гасне сміх і недопиті

Рядами келихи стоять...

 

1903

«Осінню віє... весь світ - мов тюрма…»

 

 

Осінню віє... весь світ - мов тюрма...

Вколо гойдаються віти з журбою...

Більш ні привіту, ні ласки нема

В світі широкому, засланім млою.

 

В серці останні дов’яли квітки,

Небо эахмарено, осінню віє,

Пісні якоїсь десь тануть дзвінки,

Хиляться заміри, гаснуть надії...

 

1905

 

«На високій скелі ранньою добою…»

 

 

На високій скелі ранньою добою

Кулею підбитий сокіл клекотав,

І могутній клекіт розлітавсь луною

І орлів на волю попід хмари звав.

 

І орли бурхливо з криками і шалом

Кадались в повітря, прагли боротьби,

А самотній сокіл а тугою і жалем

Умирав в знесиллі ранньої доби.

 

І тебе під хмари кличу я з кімнати

Бнтись і боротись за красу мети,

І на льот орлячий руку подала ти...

Годі! Я не можу й хати перейти.

 

1905

 

«Не дивися в душу: труни там сумні…»

 

 

Не дивися в душу: труни там сумні...

В них надії, мрії, заміри мої...

Там, в могилах чорних, радощі кохання,

Всі його утіхи, всі його бажання.

 

Не дивись на мене поглядом смутним,-

Знаю, ти не любиш, мариш тільки ним...

А коли кохаєш - упади на груди,

І в грудях ні трун тих, ні мерців не буде!

 

1906

 

«Болить душа моя, болить…»

 

 

Болить душа моя, болить...

Пекучий біль її проймає...

А день за днем пливе, біжить,

А там і смерть страшна чекає...

 

Я жив... а що кому зробив?

Куди я дів чуття і думи,

Коли й чиє життя зогрів,

Кого на світ я вивів з стуми?..

 

Бажав я тільки і співав

Про ніч землі, про сяйво неба,

І в люде пісню посилав

За мене здійснити, що треба.

 

1904

 

«Нарцис, закоханий в лілею…»

 

 

Нарцис, закоханий в лілею,

Дививсь на неї, в’янув, млів

І називав її своєю,

І щастю вірити не смів.

 

Йому лілея усміхалась,

Вночі і вдень шепталась з ним,

А їй, нарцису мій, здавалось,-

Вона з тюльпаном чарівним.

 

Вмирав нарцис з журби, з кохання,

Вмирав... і чув самотній він

Чиїсь слова, чиїсь зітхання

І поцілунків срібний дзвін...

 

1905

 

«Ти зовсім мене не кохала…»

 

 

Ти зовсім мене не кохала,

А я був повинен забуть...

Чого ж ти так тяжко зітхала

В той час, як збирався я в путь?..

Чого твої руки тремтіли,

Чого ти тремтіла уся?!

І роки уже пролетіли,

А й досі не знаю ще я.

 

1905

 

«Понад руїнами шумить журливо гай…»

 

 

Понад руїнами шумить журливо гай...

Ой не шуми, мій темний гаю!

Невтішних сліз з очей не викликай,

Ой не розбуркуй суму-жалю...

 

Ой не шуми журливо, темний гаю мій!

Сховай в собі всю глиб розпачу...

В душі моїй сіріють теж руїни мрій,

А я дивлюся і не плачу.

 

1905

 

«Поглянь у душу: там, в труні…»

 

 

Поглянь у душу: там, в труні,

Лежить любов моя розбита,

Парчею срібною покрита

І вбрана в квіти весняні.

 

В сумній пітьмі свічки горять...

Співають мрії: «Пам’ять вічно!»

Ридає щастя безутішно,

Надії в траурах стоять...

 

Надворі вечір настає...

Ридання

1 ... 6 7 8 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З журбою радість обнялась, Олександр Олесь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З журбою радість обнялась, Олександр Олесь"