Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

шляху і не дає нам рухатися вперед? І саме тоді ми стикаємося зі СТРАХОМ. Саме так, зі СТРАХОМ, великими літерами. З цією силою протидії, яка вже неодноразово була нашим ворогом. Лише страх може паралізувати людину, яка, парадоксально, живе у Всесвіті, що знаходиться у постійному русі.

П’яте заняття. Чого я боюся?

Страх можна відчути лише в часі. У часі речі мають свій кінець, і ця ідея нас тероризує. Страх емоційної втрати. Страх відчуження. Страх старості. Страх болю і всі страхи, які тільки можна собі уявити, приховуються в єдиному страху: страху смерті і її еквіваленті — втрати.

Важливо знати, чого ми боїмося, бо цей страх визначає, що робить наш персонаж, а що припиняє робити. Той, хто боїться висоти, ніколи не стане альпіністом, а той, хто боїться води, ніколи не стане моряком. Страх визначає наші пріоритети в навчанні, у нашому професійному житті, в тому, як ми будуємо стосунки з іншими і як вибираємо свою другу половину. Страх також впливає на виборчі процеси, і на пріоритети в ставленні до того чи іншого кандидата, чи в лояльності до тієї чи іншої партії. Скажи мені, чого ти боїшся і я тобі скажу, хто ти.

Керівники на верхівці влади розуміють це дуже добре і розробили стратегії контролю населення, засновану на страху. Що більше страху, то більше контролю. Думка, яка панує у свідомості затероризованого населення — це думка про уразливість. Негайно прозвучить голосний голос керівника, який буде грати роль «рятівника». У своїх промовах він пропагуватиме демократію, проголосить свободу народам та право націй на самовизначення, але, головне, реалізує всі ці дії, спрямовані на встановлення «миру та спокою», за допомогою збройних сил. Армія пройде вулицями і найдивніше те, що значна частина населення аплодуватиме цим діям, бо вважатиме їх корисними для власної «безпеки».

Подібне встановлення влади настільки успішне, що нині ним користуються не лише керівники, але й кримінальні угрупування, які перетворюють населення на заручників своїх битв за владу. Страх, що вибухне бомба, страх викрадень і агресії викликає певну ізоляцію та стримування.

Навіть керманичі тих націй, які вважаються «вільними», знаючи, що неможливо контролювати волю мільйонів людей, вдаються до створення страхів, щоб утримувати цих людей обмеженими. Запевняють свій народ, що в нього є свобода подорожувати, куди завгодно, але одночасно попереджають про небезпеки, які очікують під час відвідин країни, переповненої фанатиками, комуністами та терористами. Крім того, нагадують населенню про можливість зараження різними хворобами, бо весь світ повен вірусів та паразитів. Називають себе країнами, де панує свобода думки, але поширюють расистські гасла та ідеї дискримінації, які породжують ненависть і роз’єднання між громадянами, для того, аби ті не могли зорганізуватися. Індіанці, чорні, євреї, араби, іммігранти, сигарети, СНІД, вірус грипу H1N1, гомосексуальний шлюб являють собою ворогів, яких треба знищити і від яких бездоганні уряди мають «захищатися».

Ризик втратити життя змушує людей зачинятися у своїх домівках. Якщо ми ніколи не вийдемо за межі свого середовища, то не зрозуміємо, що існують інші пейзажі, інші запахи, інші форми танцю, кохання, свята життя та смерті. Існують інші кути зору, під якими можна дивитися на світ. Інші способи обробляти землю і розподіляти продукти, які вона щедро нам дарує. Однозначно існують інші способи готувати і присмачувати їжу. Кожне слово, яке ми чуємо, кожен образ, який ми бачимо, будь-яка діяльність, якою ми займаємося, нас збагачує. Ми навчаємося відповідно до того, що бачимо, відчуваємо, усвідомлюємо. Можна навчити ненавидіти або любити. Цінувати або сміятися над культурними виявами всього світу. Поважати права людей або плювати на них. Піклуватися про землю, як про живу істоту, або забруднювати її.

На жаль, діти нашої епохи навчаються через страх. Вони знають змалечку, що їх можуть вкрасти, вбити, експлуатувати, використати для торгівлі наркотиками. Що треба берегтися від усього та від усіх. Я іноді запитую себе: як з такою величезною кількістю успадкованих страхів будуть жити наступні покоління, якщо ми не покажемо їм шлях подолання цих страхів? Ефективним би був особистий приклад. Ми маємо розповісти їм про те, як самі подолали ці страхи. Поговоримо про наші страхи без жодного страху. Поглянемо їм в обличчя. Вивчимо їх. Покажемо їх світу, щоб залишити відкритою можливість зміни.

Почнемо з того, що напишемо про наш головний страх:

1. Яким чином цей страх проявляється у вашому житті?

2. Це страх, набутий вами в родині протягом поколінь?

3. Це страх, набутий внаслідок травматичних подій?

4. Який ефект справляє цей страх на вас, коли ви його відчуваєте? Він вас паралізує? У вас з’являється бажання втекти? Панічна атака? Ви відчуваєте поразку?

5. Ви вважаєте, що це неможливо проконтролювати?

6. Ви отримували психологічну або психіатричну допомогу для того, щоб його подолати?

Детально опишіть все те, що вам відомо про свій го­ловний страх. Коли ви це зробите, ви зрозумієте — те, що ви вважали своїм справжнім страхом, насправді було лише одним рівнем, який ховався в більшому страху, як у російській мотрійці маленька лялька захована в більшій. Страхи ховаються один в одному, щоби в самій глибині приховати думку, яка їх живить. Немає жодної емоції, яка б не супроводжувалася думкою, і жодної думки, яка б не супроводжувалася відповідною емоцією. Тому так важливо з’ясувати, в чому полягає думка, яка підтримує страх. Якщо ми зможемо з’ясувати її причину і потім її змінити, страх автоматично зникне.

Наприклад, зріла актриса боїться старості. Чому? Бо вона чудово знає, що переважну більшість продюсерів, особливо тих, які працюють з телесеріалами, цікавлять молодість та фізична краса, а не талант. Походження її страху очевидне. Якщо вона постарішає, їй більше не даватимуть головних ролей в теленовелах. Переконання, що єдина річ, яка важлива в її особистості — це зовнішність, змусить її вдатися до послуг пластичної хірургії — щоб спробувати зберегти молодий вигляд, який забезпечить їй роботу. Але насправді важить не кількість зморшок на обличчі, а її здатність до акторської гри. Здатність, на яку може суттєво вплинути ботокс. Однак страх, який приховується за страхом старості — той, що люди її не побачать, не будуть захоплюватися нею, перестануть її любити. Зі старінням вона приречена на забуття. Для цієї актриси старість означає втрату чогось більшого, ніж просто фізичної зовнішності. Вона означає смерть.

І як не відчувати страх смерті у світі, який, здається, створений для того, щоб ми усі померли? У світі, де панує закон джунглів. Де ми бачимо, що для виживання когось одного інший має померти. Де велика