Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

риба з’їдає маленьку. Де лише найсильніший виживає. Де наше життя залежить від того, що ми можемо протиставити вірусам, бактеріям і хворобам.

Дарвін сказав «Виживає не найсильніший, не найрозумніший вид, а той, що найбільше пристосований до змін». Змінювати нашу форму мислення — це той крок, який ми маємо обов’язково зробити.

Якщо ми правильно проаналізуємо цей страх, то побачимо, що поза життєвим циклом є енергія, яка не помирає, яка не має ані початку, ані кінця, яка лише трансформується. Ми все те, що залишається. Усвідомлення цього факту може допомогти нам подолати страх смерті. І ми з полегшенням усвідомимо, що ми — щось більше, аніж просто тіло з терміном дії. Якщо думки — це енергія руху, якщо наше фізичне тіло — це земля, повітря, вогонь та вода, яка тече і знаходиться в постійному русі та коловороті, тоді це неправда, що ми є розрізнені та приречені на смерть.

Ми залишимось у повітрі, яким будемо дихати, в пам’яті води, у вогні очищення, в земному пилу. Ми будемо відроджуватися у кожній квітці, кожній цибулині, в кожному насінні, у звуках водоспаду, річковій течії, в емоціях першого поцілунку, в першому ударі серця під час вагітності, у танці, у вітру.

Якби ми тільки могли не забувати, що земля — вона для всіх, що вода для всіх і повітря для всіх. Що ми поділяємо загальну долю і обов’язково залишаємося у Всесвіті, в тій чи іншій формі. Страх не бути присутнім в часі — абсурдний, бо коли ви припините бути лише тілом, яке хтось визначив і начепив на нього етикетку, тоді ви знову відвоюєте свою правдиву ідентичність та свободу. Як перестати бути тим, ким ви не хочете бути, і стати тим, ким хочете? Як рухатися від точки, де ви знаходитеся, до точки, де ви хочете знаходитися?

Відкриваючи для себе, хто ви є, що вас мотивує і які бар’єри стоять на вашому шляху.

Шосте заняття. Хто є я?

Вважаю, що існую,

коли бачу написаним своє ім’я.

Опісля, я забуваю про те, що написано, і не настільки існую,

Існування — моя остання думка .

Шукаю просвітленого невігластва, як ліків,

бо в забутті втрачаю концепцію, свідомість та думку.

Отже, виникає нова Реальність мене,

просвітленого, серед абсолютного невігластва.

Усе нове, навіть моє написане ім’я.

Поема: Написане ім’я Хакобо Грінберг-Зильбербаум, Національний Інститут з Досліджень Свідомості, 1991.

Дуже багато часу минуло відтоді, коли на Палаці в Дельфах була написана порада бога Аполлона: «Пізнай самого себе». Набути подібні знання — це одна з тих речей, над якими доводиться багато працювати. Перш за все, ми вважаємо себе матеріальним тілом. А де знаходяться емоції, думки, пам’ять та кохання? І якщо вони не є матерією, то існують в дії над матерією. Сучасна наука нам каже, що матерія рухається так, як рухається розум.

Те, що ми бачимо, про що думаємо, що пам’ятаємо, про що мріємо, перетворюється на реальність. І таким чином, ми є тим, що ми думаємо, що пам’ятаємо, про що спілкуємося, що кохаємо.

І коли я кажу, що ми є, я маю на увазі весь світ. Ми ніколи ані думаємо самі, ані мріємо самі. Ми ніколи не набуваємо жодного досвіду, який би на квантовому рівні не поділяли інші люди.

Хакобо Грінберг-Зилбербаум, відомий нейрофізіолог з Автономного Університету Мехіко, провів у 1993 та 1994 роках лабораторні досліди, спрямовані на те, щоби довести, що свідомість — це не локальне явище, що вона існує поза межами тіла і має зв’язок із усім. Для того, щоб це довести, він насамперед запросив двох людей, які мали б разом медитувати, щоб встановити беззвучне спілкування поза часом. Уже доведено, що медитація допомагає появі більш когерентних[1] хвиль думки, і продукує кращу розумову синхронізацію. Потім він попрохав одного з волонтерів увійти в Клітку Фарадея. Це тип клітки або металевої кабіни, яку 1836 року спроектував Фарадей для нейтралізації статичного електричного поля, бо в середині кабіни електричне поле дорівнювало нулю. Принцип функціонування цієї кабіни нині використовується для того, щоб захищати літаки від блискавок під час польоту. В середині клітки не циркулюють електричні хвилі. Електричний заряд через неї не проходить. Тому мозок людини, яка знаходилася в цій клітці, був ізольований від будь-яких стимулів із зовнішнього світу. Кожен з учасників був приєднаний до енцефалографа для вимірювання їхньої мозкової активності. Якоїсь миті на одного із учасників, що виконував роль випромінювача світла, направляли світло, яке його мозок, як машина, реєстрував. Інший учасник, що знаходився в сусідній клітці, також реєстрував цей стимул, хоча обмін інформацією між ними був неможливим. Після Хакобо Грінберга нейропсихіатр Пітер Фенвік повторив експеримент в Англії, за трохи інакшою процедурою, але зі схожими результатами. Ще пізніше Леанна Стендіш із університету Бастир в Сіетлі зробила ті самі висновки, що і її колеги. Це показує, що передача інформації від мозку до мозку відбувається без жодного електромагнітного зв’язку між ними. І наша свідомість знаходиться поза часом та простором, незалежно від «відстані» між тілами.

Це означає, що наш мозок має здатність отримувати величезну кількість інформації, яку ми не усвідомлюємо. І було би добре запитати себе, чи є різниця між свідомим та несвідомим життям? Ми фізично представляємо те, що відбувається на невидимому рівні? Те, чого ми не знаємо? Ми — свідома суміш розуму, духу та матерії? Скільки дій в нашому житті ми реалізуємо, не усвідомлюючи їх? Чи ми вже мали повну свідомість, перебуваючи в лоні матері? Що відчуває істота, яка ще не має повністю сформованого тіла? Який діапазон хвилі звуку вона здатна відчути? З якою кількістю інформації народжується? З іншого боку, якщо свідомість не формується локально, хто перший може відчути її пульс? Серце матері чи Всесвіту? Чи обох?

Цікаво, що, хоча сучасна наука запровадила нові концепції щодо того, хто ми є, і показала нам, наскільки ілюзорним може бути наше тіло, ми продовжуємо сприймати його, як щось певне.

Ми не лише базуємо наші судження на тих, хто нас оточує, але й на тому, що відбувається в світі наших відчуттів, які однозначно є обмеженими, бо ми часто плутаємо те, що ми робимо, із тим, хто ми є. Коли у своєму офісі я питаю людей «Хто ви?», вони зазвичай відповідають: «Я — домашня господарка, інженер, професор, доктор, бакалавр». В інших випадках люди плутають ідентичність із власністю, і дозволяють, щоб прибуток їх визначав. «Я багатий, в боргах,