Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

Димитрія навколішках (як молився) померлого. Після одягання його в архиєрейські одежі винесено його святе тіло в ранній час того ж 28 дня в церкву всемилостивого Спаса, що була в архиєрейському домі поблизу архиєрейських сіней.

А вищепом'янута государиня цариця Параскева Федорівна прибула у Ростов з дочками своїми, царівнами Катериною Іванівною, Анною Іванівною, Параскевою Іванівною того ж 28 дня, жовтня, після обіду і вже преосвященного Димитрія живого не застала і чимало за ним плакала, що не дістала від нього благословення, і наказала панахиду над ним відслужити, а після відслуження панахиди зводила поїхати дорогою до Ярославля назустріч Тольській іконі і зупинилась у Богоявленському монастирі. Ікона ж Тодьська, оскільки самій цариці через велике осіннє розпуття їхати до Ярославля було важко, принесена була в Ростов жовтня 29 дня вранці. А ті, що прийшли до Богоявленського монастиря на пам'ять святого Аврамія, архимандрита Ростовського Богоявленського, чудотворця давнього російського, із Ростовської соборної церкви священосду-жителі, з хрестами ходили до Петровського монастиря, який стояв по дорозі від Ярославля, від того Богоявленського монастиря зустрічати чудотворну ікону Тольську Богородичну, з ними і всі три царівни зводили йти, а, зустрівши ікону оту, принесли її до Богоявленського монастиря самі царівни, а цариця чекала біля Богоявленського монастиря у монастирських воротях, і тут сама ту ікону зустріла. А коли занесли її в церкву, стояла та ікона літургію в тому монастирі, а після літургії відправлено було пресвятій Богородиці модебня і віднесено ту ікону Тольську в Ростовську соборну церкву із хрестним ходом тих, котрі верталися з Богоявленського монастиря. А того ж жовтня, З0 дня, за зволенням государині цариці Параскеви Федорівни, тіло святого Димитрія із Спаської церкви перенесено в соборну церкву і за її повелінням відправлено над тілом його преосвященства в соборній церкві панахиду, після якої зволила її величність, нітрохи не затримуючись, поїхати до Москви.

А коли духовна цього святителя, його рукою писана, яка залишилася після смерті його, із Ростова від казначея ієромонаха Філарєта послана в Москву в монастирський приказ, то за написаним у ній його заповітом, щоб по смерті тіло його похованню віддати в монастирі святого Якова, єпископа Ростовського, чудотворця, в церковному кутку, де призначено, прислано із того монастирського приказу в Ростов до нього, казначея, указа: наказано було влаштувати за його заповітом у церкві Якова, єпископа Ростовського, чудотворця, гробницю, й могилу викласти каменем в церковному кутку, як у духовній визначено. Однак того указу не виконано, і могилу каменем не викладено, а зроблено було тільки дерев'яного зруба, котрий з часом і погнив, як про те в рапорті святійшого Синоду повідомляється про відкриття мощів цього святого.

Коли ж прибув для поховання святого Димитрія, в листопаді місяці, преосвященний Стефан, митрополит Рязанський, то просто у собор увійшов і багато над тілом святого Димитрія плакав. Вранці, за звичаєм, святе тіло піднято в Яковлевський монастир і поховано преосвященним Стефаном із освяченим собором і при множності людей того ж листопада місяця, в 25 день. А перед цим похованням, як влада ростовських монастирів, так і соборні священики і всі громадяни просили преосвященного Стефана, щоб поховати тіло святого Димитрія в Ростовській соборній церкві біля покійного преосвященного митрополита Іоасафа, але преосвященний Стефан не зволив задовольнити те прохання, а прохачам сказав: "Оскільки, - мовляв, - при самому ще вступі в Ростов на престолоправління, бувши спершу в Яковлевому монастирі, сам вибрав преосвященний Димитрій для поховання собі місце в Яковлевському монастирі, Духом Святим промовляючи: "Се покій мій, навік-віки тут вселюся", - так він зволив, як же мені, мовляв, - міняти?" І так за заповітом його погріб у Яковлевському монастирі зі звичайним при похороні благочинням та з просторим повчанням відбули, у якому не раз проголошував таке слово: "Святий Димитрій, святий!" Після ж погребу написав про нього надгробні такі:

Вірші пам'яті смерті, нікому не милої:

Читальнику добромисельний, розум май не темний,

Принижено і смиренно серце в Бозі покладай,

І покаяння день од дня ти не одкладай,

Приходить смерть раптово і тебе знайде,

Всі помисли серця й діло твоє Всевідцю покладе

Поглянь-но із смиренням, тлінний чоловіче,

Як вік твій проминає, смерть тебе покличе –

Готуйся повсякчасно, плач-но зі сльозами,

Бо смерть тебе захопить разом із ділами.

Твій ангел-охоронець певно сповіщає,

Життя твоє коротке перстом означає.

Течуть часи і літа в ока миг проходять,

І сонце похиляє - в захід йде зі сходу.

Від помсти меч утримуй у своїй правиці,

В гріхах усовіщайся і з'яви гріхи ці:

Меча того побійся, а відтак покайся.

Щоб не посік тебе він - ось чого жахайся!

Прийдіте, отож, люди, в вірі просвіщенні,

Ідіть у храм покірні, йдіте і смиренні.

Належну ви молитву Богу відсилайте

І на оце писання ніжно поглядайте.

'Ретельно прочитавши, вельми прослізіться,

Од ревності такої серцем всолодіться.

Як смерть бува прелюта схопить чоловіка.

Од світу відставляє аж на вічні віка.

Ось зараз відселила пастиря благого,    

Такого архиєрея і вождя міцного! 

Всі люди у Ростові-місті заридайте

І пастиря свойого вмерлого згадайте,

Димитрія-владику - був преосвященний,

- Свого митрополита - тихий був, смиренний.

Його митрополит це з псальмами-співанням

Стефан ховав рязанський із пошануванням.

З освяченим собором схоронив всечесно

Із множністю народу - їм звістив почесно.

У храмові святому мирно той поклався,

В землі, у темнім гробі твердо заховався.

Хай Бог йому дарує в царстві проживати,

Де ангели святії, вічно вікувати!

Йому ж від нас буде

Вічна пам'ять.

Духовна грамота святителя Димитрія

Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Це я, смиренний архієрей Димитрій, митрополит Ростовський та Ярославський. Слухаючи голосу Господа мого в святому Євангелії, який каже: "Тому будьте готові і ви, — бо прийде Син Чоловічий тієї години, коли ви не думаєте" (Єв. від Мат. 24, 44) — з вечора, чи опівночі, чи коли півні співають, чи вранці, хай не прийде раптово, знайшовши вас сплячими. Того голосу Господнього слухаючи і боячись, а ще часто охоплений буваючи нездужанням, і день від дня знемагаючи тілом, і сподіваючись у будь-який час отого Господем проголошеного несподіваного часу смертного, і, за силою моєю, готуючись до відходу від цього життя, я вирішив цією духовною грамотою відомим учинити всякому, хто захоче шукати після смерті моєї