Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 167
Перейти на сторінку:
«Та вже кращий за тебе. А того не розказує [шатен з огидою здійняв руки й вирячив очі], бо його Цанновича вигнали з Флоренції, як злодія. Чого? А того, що його там нарешті розкусили!» Рудий став перед ним із загрозливим виглядом, але шатен лише махнув рукою. «Тепер я розказую! Він писав листи різним можновладним князям, такому князю надходить багато листів, з почерку не вгадаєш, що за один їх писав. Тож той Штефан надувся від пихи й подався у Брюссель як принц Албанський і вліз у високу політику. То йому таке злий янгол нашептав. Звернувся до уряду, цей шмаркач Штефан Цаннович, і пропонує для війни — не знаю вже з ким — сто тисяч війська чи навіть усі двісті, то не важливо, уряд пише йому чемного листа: красно дякуємо, в сумнівні ґешефти ми не вступаємо. І знову злий янгол шепнув тому Штефанові: «Візьми, каже, цей папір і спробуй отримати під нього грошей!» А той папір надійшов йому від міністра на таку адресу: «Його Високошляхетності, найсвітлішому принцу Албанському». Грошей йому таки дали, але тут шахраю і настав кінець. А скільки ж йому було років? Тридцять, і більше тому чоловікові не судилося прожити — така була кара за його постійне крутійство. Повернути гроші він не міг, тож на нього подали в суд у Брюсселі, а тоді все й випливло. Оце твій герой, Науме! А про його ганебну смерть у тюрмі ти розказав, коли він собі вени перерізав? А коли він помер, — отаке файне життя, й така сама файна смерть, що й казати, — то прийшов кат, шкуродер з візком для падла, для здохлих псів, коней і котів, завдав на нього того Штефана Цанновича, вивіз його за місто, на звалище, туди, де шибениці стоять, скинув там і присипав сміттям». Чоловік у літньому плащі аж рота роззявив: «Що, правда?» [Що ж, скімлити може й хвора миша.] Рудий немов рахував кожне слово, яке викрикував його шваґер. Він завмер перед шатеном з піднятим указівним пальцем просто біля його обличчя, так ніби чекав на свою репліку. Тепер він тицьнув його пальцем у груди й сплюнув перед ним на підлогу: «Тьху, тьху! Ось тобі! Так ось ти який! А ще мій шваґер!» Шатен відскочив до вікна: «А тепер скажи, що це не так!»

І червоний мур зник. Лишилася маленька кімната з висячою лампою, по якій шмигляли два євреї, шатен і рудий, в чорних оксамитових капелюхах, і сварилися між собою. Колишній в'язень кинувся до свого приятеля, до рудого: «Послухайте-но, це правда, що він розказував про того чоловіка, як він засипався і його потім убили?»

Шатен вигукнув: «Убили?! Хіба я казав «убили»? Він сам себе вбив». А рудий на це:

«Отже, сам себе і вбив». А колишній в'язень: «І що ж зробили ті, інші?» — «Хто це ті?» — «Ну, мали ж там бути ще такі, як Штефан? Не всі ж були міністрами, шкуродерами, банкірами». Рудий і шатен перезирнулися. Рудий сказав: «А що вони мали робити? Дивилися на все це».

Чоловік, що недавно вийшов з в'язниці, здоровань у жовтому літньому плащі, підвівся з канапи, підняв капелюха, струсив з нього порох і поклав на стіл, так і не промовивши ні слова, розгорнув поли плаща, розстебнув камізельку й тільки тоді сказав: «Бач, які штани? Отакий я був товстий, а тепер два кулаки влазять, а все з голодухи. Куди що й поділося! Був кендюх — і загув. Отак нищать людину, коли вона поводиться не так, як слід. Не думаю, що іншим було краще. Ні, не думаю. Просто з глузду хочуть людину звести». Шатен шепнув рудому: «От тобі й маєш!» — «Що маю?» — «З тюрми він, ясно?» — «Ну то й що?» — «А потім кажуть тобі: ти звільнений, давай назад, знову в багно, і це те саме багно, що й до цього. Тут уже не до сміху. — Він знову застебнув свою камізельку. — Самі ж розказували, що вони виробляють. Витягають мертвого з кутка, приходить якийсь гад із собачим візком і кидає на нього людину, яка наклала на себе руки, от така скотиняка, шкода, що не можна прибити його на місці за те, що так знущається над людиною, хай би якою вона була». — «Що вже тут скажеш?» — скрушно відповів рудий. «Хіба ми вже ніхто, коли один раз оступилися? Всі можуть знову стати на ноги, всі, хто сидів, байдуже, що вони зробили раніше». [Про що шкодувати? Треба вирватися на свіже повітря! Рубати з плеча! А тоді все залишиться позаду, все мине — і страх, і таке інше.] «Та я ж тільки хтів показати вам, що не треба слухати всього того, що каже мій шваґер. Часом не можна мати всього, чого хочеш, часом усе йде геть по-іншому». — «Нема ніякої справедливости, коли ото когось викидають на смітник, як здохлого пса, та ще й сміттям присипають, і таке робити з небіжчиком? Тьху! От чорт! Ну, тепер я піду від вас. Дай п'ять на прощання! Бачу, що ви мені добра бажаєте, і ви теж [він тисне рудому руку]. Звати мене Біберкопф, Франц! Дякую, що прихистили мене. А то у дворі в мене вже зовсім дах поїхав, та що було, те загуло».

Обоє євреїв тисли йому руку й усміхалися. Рудий аж сяяв і довго стискав його правицю: «Вам справді вже краще? Буду радий, коли знайдете час і якось заскочите на гостину». — «Красно дякую, та якось заскочу, час знайдеться, от тільки грошви нема. Моє вітання отому старому панові, що був тут. Ну в нього й сила в руках, скажіть, він що, раніше різником працював? От ще поправлю швиденько килимок, а то геть перекосився. Та нічого, я сам усе поправлю. А ще стіл… Ось так?» Поправляючи килимок, він сів навпочіпки й посміхався знизу до рудого: «Ось тут на підлозі ми з вами сиділи й ляси точили. Не знайшли кращого місця, ви вже вибачайте».

Гостя провели до дверей, а рудий усе ще непокоївся: «Ви справді сам дійдете?» Шатен штурхнув його в бік. «Та помовч уже, якось дасть собі раду». Недавній в'язень випростався, труснув головою, руками розгріб перед собою повітря [на свіже повітря треба, свіже повітря, чого ще потрібно] й промовив: «Не беріть собі в голову. Не переживайте, я можу йти. Ви ж розказували про ноги й про очі. У мене вони ще є. Ще ніхто не одібрав. Гарного вам ранку,

1 ... 6 7 8 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"