Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

Забрала Софійка і свій клінерський костюм, рукавички, шапочку та кросівки, які Шарна дбайливо склала в торбинку. Бахіл не було, очевидно, вони загубилися у снігу на полі. Сама ж Софійка була вдягнена у довгу теплу шерстяну сукню, яка висіла на ній, як на вішалці, бо була, мабуть, розмірів на три більшою. На ногах були черевички, схожі на шкіряні капці, теж трохи завеликі. Певно, Шарна переодягла її в те, що було під рукою, тепле і зручне.

Агафка, ведучи її темними замковими коридорами, зацікавлено розпитувала:

- Що, зовсім-зовсім нічого не пам’ятаєш? Ні до якого клану належиш, ні де живеш?

- Ні, - похитала Софійка головою.

- А карб? Ну, клановий знак? Ти ж можеш глянути на нього!

Софійка з непорозумінням подивилася на Агафку. Та засукала рукав і на передпліччі показала викарбуваний кольоровий знак, схожий на татуювання: синього дракона і два перехрещені ключі під ним.

- Це карб клану Синіх крил. А в тебе який?

- Не хочу про це говорити, вибач, - перервала Софійка розпитування дівчини.

Це було трохи грубо, але тільки так можна було уникнути подальших доскіпувань Агафки. Адже Софія точно знала, що ніяких карбів чи знаків на її руках не існувало.