Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

— Привіт люба. — Радісно проспівала молода білявка, яку Лада не хотіла побачити на у дверях її квартири.

 

— Христино? — Здивовано запитала жінка. — Як ти мене знайшла?

— Це не було складно. — Сказала жінка ледь не підстрибуючи на місці від очікування, поки господиня її запросить всередину.

— Проходь хутчіше, не стій на порозі. — Лада відкрила двері ширше, даючи змогу жінці зайти до оселі.
Христина не була її подругою. Вона скоріше була в такому ж становищі, як і сама Лада. Тільки от була між ними відмінність: Христина сама погодилась бути іграшкою для свого партнера, а Лада - від безвиході.

— Та тебе знайти — простіше простого. Знаєш же, що варто мені чогось захотіти, як мій Арнольд одразу ж це виконує. — Не втратила можливості похвалитися жінка. — В тебе тут так гарно. — Христина пройшлась деякими кімнатами, але зупинилась у вітальні.

— Христино, я звісно, не хочу здатись неввічливою, проте зараз не найкращий час для наших посиденьок. — Лада закуталась у свою тоненьку кофтинку, яку поспіхом одягнула, але і та не захищала її від холоду.

— Ти хочеш мне вже виставити за двері? — Здивувалася гостя. — Оттак, відразу?

Посмішка повільно сходила з її обличчя. І це було типовою маніпуляцією Христини. Хто-хто, а вона вміла добиватися свого.

— Ні, Христино, — Приречено видихнула Лада. — Я мала на увазі, що в мене не так багато часу, аби, як і раніше, приділити тобі ввесь день.

— Декількох годин буде достатньо. — Не здавалася жінка. Вона опустилася на невеликий, зручний диванчик та показала господині, що так швидко Ладі не вдасться її позбутися. І доведеться потерпіти.

—Добре, зачекай на мене декілька хвилин. Я швиденько.

Лада зайшла в кімнату, яку виділила Зої, попередньо постукавши.

— Зоє, до мене прийшла одна моя знайома. — Пошепотіла жінка.

Зоя підняла на неї свій наляканий погляд. Дівчина це до самої Лади відносилась насторожено. Вона не знала її, не знала її мотивів, а тому, звісно, дівчина її не довіряла.

— Зоє, я тебе прощу, ти тільки не хвилюйся. Вона завітала на декілька годин. Мені не хотілося б, щоб вона тебе бачила. А тому прошу тебе посидіти у своїй кімнаті, до тих пір, поки я її не відправлю.

— Побачивши, що дівчина кивнула, Лада тихенько вийшла з кімнати.

Зоя тяжко видихнула. Вона знову відчула напругу в тілі. Дівчина нервово ходила з одного кутка в інший, а потім різко сіла на ліжко.

Вона сильна дівчинка та не хотіла себе жаліти, однак, на її долю випало чимало випробувань, тому те, що зараз вона хвилювалась за своє майбутнє було цілком нормальним явищем.

Зої до голови прийшла цікава ідея. Не зовсім розумна, беручи до уваги настанови Лади. Та цікавість пересилювала її.

Дівчина легенько привідкрила двері, та не побачивши нікого, вирішила знайти Ладу і її гостю та підслухати їхню розмову. А раптом Лада звернулась до миротворців і планує повернути її додому, а це все було просто для того, аби відвернути її увагу.

Вона ж цього не витримає. Не витримає повернутись до Сергія.

— То ти мені розкажеш, хто дав тобі мою адресу? — Зоя почула голос Лади, що лунав з кухні.

Дівчина тихенько пройшла далі від кімнати, так аби її ніхто не помітив.

Крило квартири в якому знаходились спальні кімнати, в яких розмістились дівчата, були загороджені стіною, яка утворювала невеликий, вузенький коридорчик. А тому, для того аби зайти на кухню необхідно було через нього пройти.

Саме таке планування зараз давало дівчині змогу чудово чути розмову жінок, та залишитись непоміченою.

Зоя приклала одну руку до серця, а іншою прикрила рот, аби не видавати зайвих звуків.

— Чого ти так напружилась? — Запитала жінка. Вона зі зверхністю дивилась на Ладу.
Зої здалося, що гостя навмисне провокувала Ладу.

Незнайомка повільно піднесла невелику прозору чашку, в якій вистигала ароматна кава. Вона спостерігала за Ладою, за тим як майже непомітно тремтять її руки. Коли жінки зустрілися поглядами, гостя змінила свій вираз обличчя з зосередженого на невинно-дурнуватий.

— Я не чекала гостей. — Трохи заїкаючись сказала Лада.

Зоя не розуміла чому її нова знайома себе так поводить. Вона ж у себе вдома. Їй нічого боятись.

— Це я вже зрозуміла. — Сказала жінка, поклавши чашку на стіл, та уважно глянула на Ладу. — Андрій сказав адресу квартири, яку тобі купив.

— Андрій?

— То він тебе залишив, так? — Оманливо співчутливо запитала жінка.

— Ми вирішили, що деякий час мені варто пожити одній. — Спокійно відповіла Лада.

— О, люба, не переживай. — Жінка накрила своєю рукою руки Лади, та співчутливо протягнула. — Це ж чоловіки. А тим паче він Чорних.

«Ніби це щось пояснює» - Хмикнула Зоя.

Те, що чоловіки народились чоловіками не означає, що вони мають право розпоряджатись життям жінки. А от приналежність цього Андрія до Чорнооких сильно налякало дівчину. Про Чорних, майже нічого не відомо, їхні особливості давно приховувались від простого народу, навіть серед кольорових.