Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

Глава 4. Без сил

Поступово наближався вечір і закінчення зміни. Мелісса зробила останні записи на посту чергової й пішла в ординаторську. Колеги також збиралися додому, заклопотані продовженням суперечок про нові контракти. Тому, ніхто навіть не помітив, як вона підійшла до тумбочки з квітами. Не поставивши зранку букет у воду, побачила пониклі бутони. Взяла плюшевого песика та притиснула до грудей. Відчула дивний смуток і бажання скоріше опинитися вдома.

Захопивши подарунки чоловіка, Мел поспішила в роздягальню. Квапливо переодягнувшись, не звертаючи уваги на розмови медсестер, вона вийшла з клініки та зупинилась на порозі, вдихаючи вечірнє літнє повітря. Усе навкруги буяло зеленню, безліч вогників та затори на дорогах. Поглядом шукала таксі. Звичні десять хвилин додому знову промайнуть з поганими думками. Окрім проблем у сім'ї, тепер ще й мала неприємності на роботі.

Закрадалося, наче отруйне віття, що обмотувало душу, питання: а чи це не знак долі почати життя з чистого листа? Влаштуватися в іншу клініку, розлучитися й спробувати забути все? Спробувати… Та як вона в біса щось спробує, якщо настільки звикла існувати поряд із цим чоловіком?

Колись ніжний та смішний, Томас перетворився на запального, роздратованого, хамовитого сусіда по будинку. Раніше вони всі негаразди обговорювали й вирішували разом, а зараз могли посваритися навіть через звичайний папірець на оплату рахунків.

Сьогодні вона пів години провела у кав'ярні з Ліамом. Поки був вільний час, їм вдалося поспілкуватися. На диво, колега зовсім не дратував. Розмовляли здебільшого про роботу, але цей факт спокійної бесіди, факт того, що Грін міг адекватно реагувати на її характер, показав, що може бути інакше. Може бути так, що чоловік тебе слухатиме й заспокоюватиме, а не вибухатиме від найменшої фрази, переходячи на крик.

***

Томас, під'їжджаючи до будинку, побачив, що у вікнах горіло світло. Отже, Мел уже вдома. Виходячи з машини трохи нервувався, адже не знав, в якому настрої дружина приїхала з роботи.

Зайшовши в дім, поклав ключі на звичне місце на комоді й пішов у бік кухні, яка була розташована праворуч від входу. Одразу помітив на стільниці вазу з трояндами. І, хоч з них подекуди відпали пелюстки, усе-таки букет був удома, а не в смітнику. Плюшевий песик лежав коло подушок на світлому дивані. Мимоволі всміхнувся.

Відчуваючи втому після важкої зміни, вирішив узяти бляшанку пива із холодильника, як раптом почув тихі кроки на сходах. Ніби розуміючи, що на нього дивляться, озирнувся.

— Привіт, мила!

— Привіт, — сухо відповіла, продовжуючи спускатися.

— Як минув день? — зробив ковток напою, не зводячи очей з жінки.

— Погано.

Мел підійшла та теж дістала пиво. Сідаючи на високий стілець, посунула кошик з яблуками й сперлася ліктями в поверхню.

— Розкажеш? — спокійно запитав Том, притуляючись спиною до холодильника та уважно дивлячись на Мел.

— Нічого розказувати. На роботі коїться щось незрозуміле.

— Що саме? — надпив пива, роздивляючись засмучене обличчя.

— Це не важливо, — відвернула погляд.

— Чому ти так вирішила? Колись ми могли годинами обговорювати наші справи. Нам ніщо не заважало ділитися новинами або переживаннями.

— Колись… — важко зітхнула. — Дійсно…

— Мел? — запитально повів бровою. — Ми і далі можемо так робити. Не обов'язково закриватися й мовчати. А саме це ти робиш останні два роки.

— Хочеш сказати, я винна? — її тон одразу змінився.

— Ой, та ні. У цьому домі тільки ж я винний, — засміявся Том, роблячи короткий ковток.

— Годі кепкувати, Томасе! — підвищила голос.

— О, «Томасе»? Значить, зараз буде сварка, — він продовжував усміхатися, що почало страшенно дратувати Меліссу. — І, до речі, припини на мене кричати.

— Ще навіть не починала, — хмикнула й закотила очі.

— Тобі варто пропити заспокійливі… І я не дражню, а кажу цілком серйозно.

— Як мені це набридло!

— Що?

— Ти знущаєшся, Томе? — примружила очі, вдивляючись у нього. — Мене дістали твої фразочки!

— Я і так уже два роки мовчу, щоб тебе не дратувати! — ледь не закричав він. — Тобі постійно щось не так! Я бачу, як ти дивишся на мене. Як кривишся та відвертаєшся, коли я хочу до тебе доторкнутися. Я тобі огидний! І ти цього навіть не намагаєшся приховати.

— Не кричи на мене! — підхопилася й, з усього розмаху, скинула кошик з фруктами на підлогу.

— Чому? Тобі можна, а мені — заборонено? Я, що, не людина? Не маю емоцій?

— Чудово поспілкувалися…

Мелісса підійшла до вази, вийняла букет і показово викинула квіти у сміттєве відро, що стояло у кутку кухні.

— Песика забула, — жартома сказав у спину.

— Краще б я тебе забула… — пробубоніла Мел.

Сіпнулася від гучного звуку позаду. Томас, втративши останні краплини терпіння, схопив порожню вазу та жбурнув її в стіну.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍