Читати книгу - "Морок, у якому тону , Ксандер Демір"

6

Давид

 

Вранці, як ми і домовлялись з Дашею, я приїхав в її ресторан. Потрібно було просвітити її в нові справи, на рахунок мережі «Sevge», і просто мені було приємно бути з нею в одній компанії. Всі ці роки, я горів цим бажанням, щоб нарешті помиритись і знову бути разом. Але вона щось собі вигадала, що я її кинув і не дає навіть пояснити свою сторону медалі. Тому, якщо в неї вже є чоловік, а тим паче син від того чоловіка, мені робити в її житті нема чого. Тільки робота.

-Привіт, не заважаю? – я відкрив двері до її кабінету і увійшов в середину. Як і очікувалось, вона сиділа за своїм столом, щось роздивляючись в ноутбуці. Все, як завжди. Вона ділова бізнес леді і незрівнянно чарівна. Навіть після скількох років, я ніби закохався в неї вперше. Ті самі красиві губи, волосся, що стало довшим і хвилястим, руки, тіло, вся вона – неймовірно гарна. І очі… Той самий морок, у якому я тону.

-Привіт, проходь і кажи, що хотів. – навіть не відволіклась від монітора. Ну.. гаразд.

-Я хотів повідомити, що всі спонсори підписали папери і я вклав свою долю, ось тека з усіма документами і планами, роздивись і в кінці підпис.

-Добре. До коли я можу це зробити? – нарешті підняла голову і забрала теку з моїх рук. Здається, але навіть на мить ми зустрілись з нею поглядами. Від чого мені стало ніяково і я зняв краватку зі своєї сорочки.

-Бажано, щоб прочитала зараз. Не варто втрачати ні хвилини. – посміхнувся і сів зручніше. Авжеж це і був мій план. Паперів там багато, то ж я більше побуду поруч із нею. Нехай мається.

-Ти так і будеш тут сидіти? –невже вона справді здивована?

-Так, це щоб, якщо щось буде не так в папері, я вмить виправлю це. – я знову хитро посміхнувся, оглядаючи її кабінет.

-Ах, ну так. Авжеж. – вона також подарувала мені свою посмішку, трохи соромлячись. Ох, здається я потихеньку розтоплюю її серце.

Дівчина розклала перед собі декілька паперів і почала свою перевірку. Таке відчуття, ніби вона думає, що я її підставлю.. Маячня. Знаючи її, вона любе повний контроль і надіється, в першу чергу, тільки на себе. Так схоже зі мною.

-Ти не казала, що в тебе є чоловік. – перебив тишу. Не можу нічого з собою зробити. Мені справді цікаво, що відбулось за весь цей час, поки я був у Туреччині. До того ж Батур тримається краще, ніж будь-хто, і нічого не розповів мені. –Ще і син.. Олександр Сергійович? - Я тяжко видихнув і перевів погляд на дівчину. Вона мовчки сиділа, дивлячись кудись в стіну. Навіть документи відклала. – Гарне ім’я.

-Що, пробач? – Даша підняла брови і гляну на мене.

-Я щось не так сказав? – повторив рухи колишньої. Що вже сталось? –Я справді радий, що в тебе в житті все добре. І чоловік, і бізнес, і син. Ти молодець. Він дуже вихований і класний. Я б все віддав, щоб у мене також був такий малий. – я натягнув посмішку. Хоч я і щиро радий за неї, але жалію, що я це втратив. –Скільки йому?

-П’ять. – швидко промовила Даша і відвернулась. Ніби… Ніби ховає погляд.

-Ох… п’ять? – схоже вона найшла іншого одразу після нашого розлучення. Це… боляче усвідомлювати. –Він доволі розумний для свого віку.

-Не уявляєш на скільки. – очі дівчини знову загорілись і вона повернулась до мене. –Саша попросив, щоб ти прийшов до нас в суботу. Він дуже хоче показати тобі свої навики в програмуванні на своєму улюбленому планшеті.

-Він любить програмування? – здивувався. Йому ж всього п’ять!

-Понад усе, напевно.

-Ну маму, скоріш за все, на багато більше, ніж техніку. – я черговий раз посміхнувся і завис, дивлячись їй в очі. –Напевно, цим ми схожі з ним. – я скривився, вкотре нагадуючи собі, що я все втратив. –Пробач.

-Все гаразд. - Між нами повисла тиша. Не знаю, скільки воно продовжувалось, але за відчуттями, пройшло ніби років тридцять. –То, що мені сказати Саші?

-Якщо його мама дозволяє, я залюбки прийду.

-Його мама дозволяє. Нову адресу я надішлю тобі ближче до вечора.

-Супер. – хоч подивлюсь на володіння нового «хазяїна», Сергійка. – Коли ти переїхала?

-Приблизно одразу після нашої розлуки.

-Оу.. Тобто ти переїхала до нового чоловіка? – покосився на дівчину.

-Тобто, я продала стару квартиру і купила нову, доклавши трохи грошей, коли продала машину. – склала руки перед собою. Серйозна.

-Так, я помітив, що в тебе новий Porsche. Молодець! – кивну у відповідь. –Отже, це Сергійко переїхав до тебе? – що за чоловік? Фу.

-Чому ти так думаєш? У нього є своя квартира, де він і живе, а в себе проживаю я і Саша.

-Тобто, ви розійшлись? – ого! Невже це мій шанс? Але реакція Даші, явно не була радісною. Здається, вона навіть здивувалась і винила себе, що сказала мені лишнє.

-Можна питання? – нахилилась на стіл ближче. –Чому ти думаєш, що Костюк мій чоловік? - тобто він Костюк Сергій? А Саша – Костюк Олександр? О боже. Але до чого тоді це питання.

-Ну, вчора в парку була ти саме з ним. До того ж звідки в тебе син? Чи Костюк вже набагато далі, ніж перший хлопець після мене? – не знаю звідки, але в мені кипіла уся ревність. Невже справді Сергійко не її перший чоловік..

-До чого ці питання? – розізлилась і підійшла до мене, пронизуючи мене своїми очима. Якщо в цьому світі була б зброя у вигляді людини, це була б вона.

-Мені просто цікаво, як швидко ти мене забула. – піднявся зі стільця. –А головне як?

-А як швидко ти мене забув? Багатьох жінок змінив? – вона ледве помітно закусила свою губу, приховуючи свою злість. То ж, вона також ревнує?

-Навіть рахунок вів, якщо чесно.

-Так? Мм.. Ну ти у своєму репертуарі.

-Це було б низько з моєї сторони. – хитро посміхнувся, дивлячись прямо їй в очі.

-І скількох встиг змінити?

-Тебе справді це цікавить? – підняв брови. Вона справді вірить в це? – Спочатку скажи ти, як швидко ти знайшла собі нового після мене?

-Тебе це обходить. – відвернулась.

-Тоді чому тебе цікавить скільки дівчат в мене було? Здається, у нас давно свої приватні життя, і ми не маємо звітувати одне перед одним.

-Гаразд. – розізлилась і сіла на місце. –Я перевірила документи. Все гаразд, мій підпис тут вже стоїть, тому забирай.

-І коли ти встигла?

-Мені не варто довіряти тобі? – здивувалась.

-Це твій вибір. – забрав теку і зупинився біля виходу з кабінету. Немає сенсу продовжувати розмову, тільки посваримось. –До речі, завтра я запрошую тебе до ресторану. Як не дивно, у твоєму. Хочу відсвяткувати підписання контракту.

-Мене? – перебила.

-Так, тебе. Можеш не перейматись, Яна і Батур також будуть. Не знав, що вони разом. Можеш і чоловіка заодно покликати. Хоч, провірю, який він в тебе.. – повернувся до дівчини, посміхаючись. –Чи ти хотіла побачення наодинці?

-Йди звідси!

-Бувай, лапуля. Але ти і так знаєш. Від мене тобі не втекти. – послав їй повітряний поцілунок і покинув кабінет. Ох і день.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍