Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Глава 4

Відвідувач сидів у моєму власному кріслі, між іншим, кращому в кімнаті, і вигляд мав поблажливий. Приблизно такий самий, як у ситого і розбещеного господарями кота, що гордо сидить на десятці пошитих на замовлення оксамитових подушок. Гладко виголене обличчя, темне, трохи кучеряве волосся, ясний лукавий погляд сірих очей, високий, стрункій, впевнений у собі. Симпатичний, аж занадто. Я тихенько зітхнула, придушуючи мрію про прогулянку під руку з таким кавалером.

Збоку здавалося, що чоловік повністю поглинений вивченням майстерно вирізаного годинника на стіні, проте на звук моїх кроків він обернувся миттєво. Окинув мене здивованим поглядом, трохи насупився, але все ж підвівся і вклонився.

— Я можу вам чимось допомогти? — Поцікавилася я максимально чемно.

— Якщо ви та, про кого я думаю, мабуть, так. Мене цікавить ремонт пари артефактів, старовинних та складних. Замовлення потребує певної делікатності та високого рівня майстерності, а також виконання у стислий термін, без зайвих розпитувань та сторонньої уваги. Зрозуміло, за добрі гроші. Потрібен тямущий інтуїт, мені рекомендували заглянути до Грейс Колті.

— Зрозуміло, ми не розголошуємо подробиці співпраці. — Я знизала плечима, ох вже ці ігри в тайни, як же їх люблять чоловіки! Особливо коли мова заходить про сумнівні замовлення на магічне крапління карт, артефакти, що підслуховують або підглядають, та купівлю амулетів для більшої... кхм... мужності. — Ви можете взяти у мого помічника зразок стандартного договору та ознайомитись з усіма умовами. Якщо замовлення є приватним і не порушує чинних правил, його деталі не вийдуть за межі крамниці. Ви ж не збираєтеся просити в мене про щось незаконне? — я зробила максимально наївну мордочку, що дуже пасувала до вдягнутої зараз ілюзії. Мабуть, вигляд чарівно-наївного блакитноокого янголятка міг збити з пантелику кого завгодно.

Крім, як виявилося, чоловіка навпаки.

— Ціную ваш тонкий гумор, еньє Грейс. Але справа, про яку я говорю, однозначно виходить за межі стандартного договору, а в таких випадках варто обговорити деталі «на березі».

— Припустимо. У будь-якому разі мені доведеться подивитись на артефакт, щоб зрозуміти, чи можу я вам допомогти, — я опустилася на своє законне місце і зробила ввічливий жест, вказавши на крісло для гостей.

— Безперечно, тільки-но… — він раптом завмер і буквально пропалив мене уважним поглядом… — я не звик розмовляти з ілюзіями. Зніміть її, будь ласка.

Ого. А оце було несподівано. Ілюзії з моєї шафи штучні, ручної роботи, практично витвори мистецтва. Розпізнати їх за п'ять, та яке там, за дві хвилини розмови – це не жарт, а певний рівень. І чималий.

Я придивилася до співрозмовника уважніше, відзначаючи пропущені раніше деталі: горду посадку голови, розгорнуті плечі. Одягнений непомітно, але добротно, взуття дороге, таке не носять звичайні роботяги та майстрові, що становлять левову частку моїх клієнтів. Руки доглянуті, але не зніжені, як в аристократа. Рухи вивірені й граціозні, але якісь аж надто швидкі. Точні, я навіть сказала б, як у танцюриста або досвідченого бійця. Або найманця, що теж не виключено. І було в ньому ще щось, майже не вловне, легка аура зверхності, яка є тільки в тих, хто народився із золотою ложкою в роті або в дуже-дуже впевнених у собі професіоналів.

Я відчула укол цікавості. Хто ж ви такий? Співробітник служби магічного контролю, аристократ із ради? Здається, мені потрібна хвилинка на роздуми, бажано непомітна.

— Не звертайте уваги, — я смикнула плечима, відкидаючи за спину біляві кучері. — Просто невелика накладка з візуальними ефектами під час деактивації заклинання. Не хочу лякати вас нетипово-зеленим відтінком шкіри.

— Повірте, я й не таке бачив.

— Вважайте, це моєї особистої забаганки. Я все ж таки дама, з вашого боку неввічливо було б ставити мене у свідомо незручне становище, — брякнула я навмання: на різномастих лордів в академії такі зауваження діяли безвідмовно. Шляхетне виховання – це вам не жарти. Манери, які вбивають у голови молодим аристократам, часто виявляються сильнішими за здоровий глузд. І дуже здивувалася, бо відвідувач несподівано здався:

— Добре, хай буде так. Але можу я хоча б уточнити, що саме це було за закляття? Мені рекомендували вас як надійного і досвідченого фахівця, а тут така прикра помилка…

— Цілком допустима під час роботи з бойовими артефактами третього класу небезпеки, — сухо уточнила я, починаючи потроху дратуватися. Прийшов, красунчик, до моєї контори з сумнівними проханнями, при цьому має зухвалість сумніватися в моїх навичках? Дякую, можу обійтися і без ваших натяків. — Утім, якщо ви не впевнені у моїй кваліфікації, можу порадити звернутися до когось іншого. Брем, мій помічник, дасть вам список інших майстерень.

Я вже зібралася попрощатися, але чоловік так блиснув очима, що я заклякла.

— Я прийшов до вас, еньє Грейс, — вагомо сказав він, — мені кортить отримати саме вашу консультацію, і я її отримаю. Не варто так сердитися від легкого і, погодьтеся, цілком природного нападу цікавості.

— Не варто звертатися за допомогою до людей, яким ви наперед не довіряєте.

Хвилину ми мірялися поглядами, наче перед початком поєдинку. Раптом губи незнайомця вигнулися, видаючи задоволення. Він кивнув і простяг мені руку:

— Ви, мабуть, все ж мене влаштовуєте. Едвард. Радий знайомству.

— Лорде Едварде… — я зробила виразну паузу, натякаючи, що гра у звичайного перехожого бездарно провалена і добре було б озвучити прізвище. Мимохідь відзначила, що рукостискання у нього хороше, міцне, як рівного рівному, без натяку на зайву поблажливість до жіночої крихкості або, навпаки, спроби флірту.

— Для вас просто на ім'я. Можна еньян Едвард, якщо віддаєте перевагу більш формальному варіанту.

— Як скажете, еньян. То що там із ремонтом? Подивимося ваші артефакти.

— Чудово. Тоді підпишіть це.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍