Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

4. Початок неприємностей

Кирієнко вже зрозумів, що перше враження, яке він склав, вивчаючи справу пані Середи, виявилося геть помилковим. Зі слів Катерини, пробилася вона не за рахунок чоловіка та й покинула його не через коханця. Татусь - поліцейська шишка, схоже, в повсякденному житті взагалі не з'являється. З усього виходило, що його власні слова про красу та розум - не сарказм, а цілковита правда.

Макс знову пригадав закручену у вузол фігурку на шоколадному дивані. Чого вона так боялася тоді? Зазвичай люди вдома почуваються більш вільно: улюблений одяг, розслаблена атмосфера. З нею ж все навпаки. Зараз, он, поводиться як королева й нікого й нічого не боїться. Ані керівника, ані підлеглих, ані колишнього чоловіка. На Макса взагалі як на порожнє місце дивиться. А тоді...

Наживати собі ще більше проблем не хотілося, тож мало сенс знайти підхід до підопічної, хоч якось порозумітися. В результаті він пообіцяв собі, за можливістю, стримуватися перед панянкою, навіть якщо вона буде щось закидати.

Тим часом прийшов час для обіду, але пані Середа не поспішала повертатися з наради. Організм відчайдушно вимагав жерти, тому довелося зробити собі ще кави, а вимогу проігнорувати. Філіжанка вже була порожньою, коли в приймальню як завжди стрімко увірвалася директорка з продажів.

- Плани змінилися. У нас зараз діловий обід в ресторані. Хвилину, сумочку візьму.

Юля навстіж відчинила двері свого кабінету, пройшла до столу, кинула на нього стос паперів, а потім пірнула під стільницю в пошуках сумки. Перед виходом глянула у дзеркало, виправила неіснуючий недолік в макіяжі й вийшла до приймальні. Зачиняти двері не стала, тільки прикрила, а от приймальню замкнула на ключ.

Макс непомітно зітхнув. Катюхи ніде видно не було. Напевне побігла обідати, а йому ще належало хтозна скільки лишатися голодним, та ще й у ресторані, де запаморочливо пахне кожна тарілка.

Вони вийшли з будівлі, біля входу на них вже чекав Олександр. В салоні автомобіля був ще один пасажир. Охоронець про всяк випадок не став розпитувати. Схоже на те, що він тут повинен бути, отже все гаразд.

Тим часом мозок Юлі готовий був розірватися. Несподівано змінені плани обіцяли їй ніч без сну в офісі. Чи винен хтось у цьому, сказати не можна. Можливо, просто зла доля... Проте хотілося вірити, що все минеться. Втручання генерального директора повинно зіграти свою роль в перемовинах, роблячи партнерів більш зговірливими.

Прикро було визнавати, що сама Юля не впоралася. Хотілося голосно ревіти та волати, що вона зробила все, що могла, і уявлення не має, чому Гримзін раптом передумав. Але поки що це не можливо. Вона обов'язково поплаче. Потім. Вдома. Коли лишиться сама.

Нарешті вони приїхали. Олександр лишився чекати в машині, а Кирієнко мовчазною тінню поплентався за керівництвом.

В холі, коли всі здавали верхній одяг, слух Юлі вловив доволі гучне та вимогливе черевне бурчання. Вона мимохіть озирнулася. Бодіґард посилено вертів головою на всі боки начебто в пошуках небезпеки. Жінці ледь вдалося втримати посмішку.

Вона попрохала адміністратора залу посадити сек'юриті за окремий стіл неподалік від того, за котрим проходитиме зустріч, та поспішила за Павлом Павловичем.

Макс сів за стіл й одним духом випив склянку води, яку подав офіціант. Із власного досвіду знав, що подібні "обіди" можуть тривати до кількох годин, і вже передбачав собі незабутнє дозвілля.

Тим не менше, про роботу також забувати не можна. Оскільки поїздка незапланована, вірогідність атаки менша. З іншого боку, цей ресторан, з огляду на отримані дані, постійне місце для перемовин, тож незапланований візит хтось міг влаштувати спеціально.

Чіпким поглядом він огледів кожен застелений темно-бордовими скатертинами та білосніжними тканинними серветками круглий столик в приміщенні. Зала виконана в англійському середньовічному стилі,  стилізовані вікна-бійниці, мисливські трофеї.

Зараз тут було не дуже багато відвідувачів. Швидше за все через час: обід вже минув, а до вечері ще далеко. Персонал поводився спокійно. Одного разу зустрівся з таким самим уважним поглядом адміністратора залу. Макс посміхнувся, таку поведінку він завжди схвалював.

Коли йому вже майже вдалося забути про голод завдяки повному зануренню в роботу, перед носом з'явилася велика пласка тарілка зі стейком, а поруч - трохи менша з салатом зі свіжих овочів.

Зосередившись на просторі довкола стола пані Середи, Кирієнко зовсім не звертав уваги на те, що відбувається поряд. Вкрай нерозважливо. 

- Я нічого не замовляв, - роздратовано гиркнув він офіціантові.

- Замовлення зробила ваша клієнтка, - кивнув офіціант в бік того столика й пішов, залишивши очманілого чоловіка на одинці з його обідом.

То от що мала на увазі Катерина, коли казала про її чутливість до оточення. Почула, виходить, голос його організму та ще й не проігнорувала.

Всупереч очікуванням Макса, ділова зустріч не затягнулася. Судячи з поведінки учасників, всі основні моменти були вирішені ще до основної страви. Навіщо ж було зриватися на цю зустріч? Підозрілість все більш виразно вилазила на поверхню свідомості тілоохоронця.

Тут досі тихо, але варто було перевірити ще дещо.

Чоловік набрав номер телефону водія. Ще зранку додав його до телефонної книги, так само як і номер секретарки, генерального директора та ще кількох, як йому здалося, потрібних людей. Сашко довго не відповідав, поки нарешті в слухавці не почувся якийсь хрип.

Першою реакцією було піти перевірити, але він сам і залишити підопічну без нагляду не міг. Довелося дзвонити Михаличу, той пообіцяв кількох хлопців протягом десяти хвилин.

Кирієнко трохи здивувався оперативності. Але яка до біса різниця, якщо там існує небезпека для життя? Він знову набрав водія.

- Алло, - почувся в слухавці хрипкий голос. - Хто це?

- Це Макс Кирієнко. Ти в порядку?

- Я не знаю...

Тут на тлі почувся якийсь шум і шурхіт, і виклик перервався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍