Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Охоронець підхопився і швидко підійшов до столика, за яким сиділи бізнесмени. Рикнув Юлії "Нікуди не виходьте без мене. Я скоро", за що отримав спопеляючий погляд від жінки та кілька здивованих від чоловіків. Втім, думати про це було ніколи. Вискочив надвір, швидко знайшов поглядом потрібну машину і побіг до неї.
Водія в машині не було. Відчиняти двері не наважився без перевірки саперів. Вилаявся й побіг назад до ресторану. У грізного адміністратора став вимагати записи камер відеоспостереження зі стоянки за минулу годину. Той спробував щось заперечити, але посвідчення в ніс швидко вирішило проблему.
Макс кинув оком у залу, Середа сиділа за столом і нікуди не рипалася. Добре.
Тут подзвонив Сергій та поцікавився, у що Кирієнко знову вклепався, а його знову викликали розгрібати. Макс коротко окреслив ситуацію й повідомив номер автівки, яку треба перевірити, а сам поспішив до кабінету охорони, щоб переглянути запис. Закрутився деньок, нічого не скажеш.
Але "найдивовижнішим" виявилося те, що автівку, яка стояла в кутку, на відео було видно лише на половину. І, звісно, дверцята водія в цю половину не входили!
Чоловік знову вилаявся. Як-то кажуть "день не заправився з понеділка". З ліжка витягли, відпустку перервали, підопічна - шизануте стерво й у перший же день водій пропав, та ще й не зрозуміло як.
Задзвонив телефон. "Ну хоч Сергій, як завжди, працює швидко", - заспокоював себе Макс, приклав слухавку до вуха та широкими кроками рушив назад до зали ресторану.
- Машинка чиста. Не заблочена. Слідів насилля немає. Можете користуватися. Зараз збираємо пальчики.
- Добре, дякую. Тоді відбій, на камерах нічого немає.
- Як-то немає?
- Сліпа зона, мля.
- Хочеш проб'ю довкола, може, у когось засвітилися?
- Гарна ідея. Тоді дій.
- Ну, бувай.
- На зв'язку.
Ввійшов, знову вилаявся, видихнув і збираючи залишки самовладання підійшов до стола, за яким сиділо троє чоловіків і жодної бісової баби.
- А де Юлія Володимирівна? - намагаючись не гарчати, поцікавився він у присутніх.
- Зараз повернеться, - дав невизначену відповідь чоловік, який приїхав з ними, напевне якийсь директор.
- Тобто ви не знаєте? - уточнив Кирієнко.
- Зазвичай під такою відповіддю розуміють вбиральню, - підказав сивий чоловік з іншої делегації. І всі завсміхалися, наче то був найтонший гумор цього року.
- Дякую, - вишкірився в усмішці Макс й рвонув у вказаному напрямку.
Постукав у двері і покликав Юлію Володимирівну. Вона вискочила за мить червона від обурення, а очі пропалювали наскрізь. Але велетню до її поглядів було байдуже, головне, щоб решта тіла цілою була.
- Я вже й до вбиральні не можу сходити без вашого супроводу? - гадюкою зашипіла вона.
- Ні, не можете, - тихо загарчав Макс, нахиляючись. - Тим паче в той час, коли ваш особистий водій зникає в невідомому напрямку.
- Що? - відсахнулася жінка. - Сашко?
- Скажіть, що між вами? Чи могли його викрасти, щоб шантажувати вас?
- Навіщо? Він чудова людина... - на мить розгубилася пані Середа. - На що ви натякаєте?!
- Я прямо питаю: чи ти, Юлю, спиш з Сашком?
- Ні, - вона гордо підняла підборіддя. - І я просила звертатися до мене на ви.
Легке покашлювання перервало їхню суперечку. Жінка, збентежено посміхаючись, вказала на вхід до вбиральні, який Макс перегородив своїм величезним тілом. Кирієнко осоромлено кашлянув і вибачився. Вони повернулися до зали ресторану.
- То що з Олександром Вікторовичем? - начепивши маску незворушного спокою, поцікавилася директорка з продажів.
- З'ясовуємо, - пробурмотів тілоохоронець, і на цьому розійшлися кожен до свого столика.
Нарешті ділову зустріч було завершено. Партнери поїхали й одразу почалася нова катавасія. Водій, що кинув свій пост, негайно впав у немилість генерального директора. А після того, як Павло Павлович дізнався подробиці, у немилість впав вже цілий ресторан. У закладі відбивали тим, що вони не несуть відповідальності за людей, які навіть не переступали поріг ресторану. Але це не могло переконати пана Зегера.
Юлія Володимирівна під час з'ясовування стосунків скорботно зітхала. Вона, звісно, чудово розуміла, що залишати такі справи не можна. Що якщо не давати таким справам розголосу, то тобі сміливо сядуть на голову. Проте генеральний після всього, скоріше за все, поїде додому до молодої дружини, а їй доведеться протягом ночі вносити виправлення до договорів.
Зазвичай їй допомагала Катерина. Пані Середа дуже довіряла своїй помічниці, адже дівчина зазвичай виконувала все на відмінно. Проте зараз Катя була задіяна ще й на іншій роботі, тож невдовзі піде туди.
Нарешті пан Зегер, не отримавши задовільних відповідей, пригрозив головному менеджеру судовим слуханням та рушив до машини.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова», після закриття браузера.