Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

    Але ми не хотіли так помирати! Якимось чудом наша команда змогла залізти у склад і надійно закрити усі вікна і двері тяжкими ящиками та різним сміттям. Почала з'являтися примарна надія дожити до ранку. На жаль, цей невидимий ворог, що чатує вночі, спинятись не збирався, і що робити далі залишалося під питанням. Поки що був план хоча б просто досидіти до сходу сонця з надією, що ми їм тут не потрібні, бо по легенді ці тварі мали всі дуже ослабнути від сонця, і їх було б легко вбивати.

    Час млів, навколо нас стало тихо. Ми чули кожен скрип дерева, кожен легкий шепіт вітру, майже почуваючи запах небезпеки в повітрі. Мої очі втомлено блукали навколо, шукаючи будь-який знак ворога. Ми знайшли запальничку і декілька свічок, підпаливши їх і поставивши на підлогу, ми сіли й почали з жахом дивитись один на одного. Нас було всього шестеро, ми відчували повну байдужість до того, чи вижив ще хтось, ми сиділи та думали тільки про своє виживання. Оглянувшись, ми зрозуміли, що повністю в крові ворогів і у своїй. Збиті та зранені, було зрозуміло, що як мінімум двоє з нас не доживуть до ранку. Але битва за місто не закінчилася.