Читати книгу - "Дворянка, Дмитро Українець "

Я вилізла з ванни, окуталася в рушник і вийшла у залу, де сидів він. Я сіла поряд з ним, проте мені трішки було соромно, адже під рушником у мене голе тіло. Що це за дивне відчуття, що проявлялося знову? Чому я дивилася на нього з таким пожаданням? Чому я так хочу торкнутися його руки, побачити знову блиск його очей, почути голос з його вуст? Чому? Мене це з одного боку починало бісити, але раптом перед моїми очима з’явилася біла блузка.

- Ось, як новенька – сказав він і посміхнувся.

І справді. Блузка була такою, мов щойно куплена. Навіть шва видно не було. Він умів це робити так чітко і вміло, що я закохалася не лише в нього, але й в його вмілі руки. Це було тка дивно, чи може я була такою, що навіть шити не вміла. Моя бабуся завжди вишивала на полотні різні квіти, візерунки, фігури і інше. Його рухи були впевнені і швидкі, а нитка – мов мотузка долі, так і тече по повітрі. 

- В так уміло це робите, але и так і не назвали свого імені – я присіла ближче до нього, щоб він мене помітив. Якщо саме він моя доля, то повертатися у маєток мені не було сенсу.

- Туліо ель Альфонс, я син шевця, а будинок дістався мені від дідуся, де я зараз проживаю з мамою. 

Туліо! Таке красиве і збуджуюче ім’я! Я вже у’являла як він кидає мене на ліжко і роздягає, а я таким тоненьким голосом говорю до нього – «Туліо, коханий, зроби це». Брррр, що за збочені думки?! Звідки вони приходять?! Чим зараз забита моя дівоча голова?! Так, мені це причулося, чи він сказав, що проживає тут з матір'ю? Дивно, але чому я її не бачу? Тут він підвівся з дивану і пішов по сходинках на гору, взявши з собою аптечний пакет.

- Побудьте тут, міледі, а я зараз повернусь. Мамі час приймати ліки.

Мене покрили сумнівні думки. Я почала думати, що йому необхідна матеріальна поміч, адже він по вигляду досить працьовитий чоловік. Його мати схоже нездорова, а він заробляє як може. Я піднялася на гору по дерев'яних, скрипучих сходинках і побачила відкриті двері в кімнату, з якої доносився тихий шепіт. Він сидів поряд з старою, лежачою жінкою і говорив до неї, та міцно тримав її за руку.

- Мамо, ось, випий – він подав їй склянку з ліками, та притримував її, щоб вона не впала.

- Дякую Туліо, а тепер можеш привести до мене ту дівчинку, що стоїть за дверима? – вона мене побачила? Як, вона ж не бачить взагалі?

- Анджелла! – він покликав мене, тим часом як я сиділа за дверми – Ходи но сюди, будь ласка!

Я зайшла у кімнату і не зрозуміла, чого на від мене хоче? Чимось вона мені нагадувала мою бабусю, адже у неї також було схоже волосся і каблучка точнісінько така сама. Я пам’ятала ці деталі уже добре, адже тоді я єдина, хто підійшла поцілувати бабцю на прощання. Туліо взяв мене за долонь, від чого я миттю вкрилася червоною фарбою, приклав її до долоні своєї мами і вона почала її мацати. Мій батько б уже відійшов і нагрубіянив, проте я була не такою. Мені хотілося взнати, що вона робитиме далі? Туліо лише сидів і посміхався мені, та частково оглядав навкруги мою талію. 

- Ти мила, красива, але дуже таємна дівчинка – ці слова потрапили влучно у мою підсвідомість і зачерпнули звідти трішки сорому, адже те, що я дворянка знав лише єдиний падре у цьому містечку. 

- Мамо, ти заставила нашу дівчинку почервоніти – мені так приємно стало від того, що він назвав мене дівчинкою. 

- Схоже, ти чимось схвильована, але хочеш сама зрозуміти чому – вона зазирала дедалі глибше у мою душу. Мене це лякало.

- Мамо, здається хтось прийшов. Я вийду на хвилинку – він підвівся і швидко побіг до дверей, та коли виходив, то ніжно попросив мене – Анджелло! Посиди з нею, прошу.

- Добре, гаразд, без питань – він вийшов.

- Руки такі гладкі, а шкіра ще зовсім юна – сказала його мати до мене хрипло – Ти дворянка, я це бачу, проте йому цього знати не треба.

Як!? Як вона взнала хто я?! Я що…дійсно так виділяюся серед багатьох людей. Чому вона лише торкнулася моєї руки, але одразу зрозуміла, що я дворянка? Що мене видавало, та вона підвела руку і торкнулася мого плеча і хотіла заспокоїти мене.

- Добре серце мати дуже складно – здалося, що говорила вона філософськими речами, але це мені лише здалося – Воно або стане для тебе важким тягарем, або сильною зброєю, якою ти побореш свої страхи.

Ці слова дали мені краплину надії на те, що я чогось зможу досягти. Зараз моя ціль стала дуже дивною, але поряд з ним я відчуваю себе іншою, я відчуваю себе собою. Я хочу бути з ним, проте знаю, що ніхто цього не одобрить і не знати, чи він цього захоче? Я чула, як він сперечався з кимось на низу, але не знала хто це. Голос був чоловічий і грубий, проте Туліо розмовляв досить впевнено і спокійно. Я лише краєм ока глянула хто це. Це був чоловік у пальто, та чорних штанах і туфлях з тростиною в руках. Він говорив з ним про якісь гроші, але я так і не розуміла, що саме він просив, чи вимагав. Я лише могла подумати, що Туліо потрібна моя допомога. 

Двері зачинилися і він піднявся на гору. Спершу він поправив матері постіль, а коли на запитувала в нього, хто це був, то він лагідно відповідав, що приходили за сіллю і не говорив правди, щоб не засмучувати матір. Я ж знала, що він брехав, проте цінувала те, як він ставиться до матері. Я одразу згадувала як батько ставився до бабуся, коли вона була вже при смерті. Він постійно метушився, навіть води не подавав, все повинна була робити я, або мама. Це було так огидно і мерзенно, а коли він розпитував у неї, де вона заховала гроші, то мене починало нудити. Я втікала і плакала десь у кутку знаючи, що я ненавиджу свого батька, проте так довго терпіла його вказівки.