Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Вовче прокляття, Марія Власова

Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

30
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 310
Перейти на сторінку:

Суп, пісний і схожий на помиї, трохи не вирвало через нього, та я засадила в себе ложку за ложкою, поки мама не могла всістися на табуретку рядом. Вона то вставала, щоб ще щось поставити на стіл, то просто бормотала щось під ніс, махаючи руками. Я навчилась фільтрувати все, що вона говорить через її хворобу, тому її слова здавались мені монотонним шумом, поки я не почула одну фразу.

–  Емма заходила, ми так добре з нею посиділи.

Ложка випала у мене з рук і впала в тарілку, забризкавши мене, прости боже, супом.

–  Що ти сказала?

–  От так, от так, – бубніла уже мама, то піднімаючи пусту ложку зі своєї тарілки, то опускаючи.

–  Мама! – позвала її, схопивши за руку. Розсіяний погляд зелених очей на хвилину зупинився на мені, та якогось розуміння не появилось, вона криво усміхнулась, продовжуючи нести якусь маячню.

Все пропало. Зірвалась з місця, до шафи, тому що я добре знаю навіщо тій гидкій жінці приходити сюди.

–  Мамо, вона заходила в кімнату? – кричу викидаючи речі з батьківської шафи.

Руки трясуться, я трохи не розірвала теку з документами, там повинні були бути документи на квартиру, але їх нема. Забрала, бридка потвора, все забрала! Від злості кидаю всю теку на підлогу, папірці й документи розпадаються по кімнаті, а мені зле від своєї безсильної злоби.

– Навіщо, мамо?! Навіщо ти її пустила? Ти хоч розумієш, що ти натворила? – зриваюсь на маму, що стоїть на порозі, і наче дивиться в мою сторону, та нічого не бачить.

– Чому? Вона ж така добра, яблука вам принесла.

Вона указує на пакет з битими яблуками біля порогу, який руками моєї хворої мами був обмінений на цю двохкімнатну квартиру.

– Коли Івасик вернеться? – питає вона, все що її турбує тільки той чортів егоїст. – Його так довго нема, напевне голодний.

–  От і будеш їсти ці яблука на вулиці, разом зі своїм Івасиком! – крикнула зло з розпачу, і мов згадавши чорта, він і появився.

Замок повернувся й у прихожу під мамині оклики ввалився мій старший брат. Здоровий, як та кобила, ростом під два метри, він роззувся і не дивлячись ні на кого попробував пройти мимо мами та мене в спальню.

– Ти де так довго шлявся? Може роботу нарешті найшов? – наступила на нього заступаючи двері в спальню.

–  Пусти, – буркнув цей бевзень, а потім не церемонячись відштовхнув мене в сторону.

– Ти що твориш? – крикнула йому вслід, пориваючись в кімнату, та він за собою двері закрив на замок. – Це взагалі не твоя кімната! Чого ти тут закриваєшся?!

–  Івасику, може хоч чаю будеш? – тримаючи чашку з чаєм топталась мама у дверей, та той тільки крикнув «відстань». І за що вона цього егоїста взагалі любить? Сама його таким жорстоким і зробила.

– Іди розігрій, він холодний, – сказала я мамі, щоб звернути її увагу на інше, і вона пішла на кухню. Постукала по двері, щоб брат відкрив, треба поговорити як дорослим.

– Вань, двері відкрий, – втомившись попросила, та він не спішив слухати. Всередині кімнати скрипнули двері шафи, перевдягаєтеся, чи що?

–  Ти взагалі в курсі, що татова хвойда приходила? – продовжила тихіше, щоб мама не почула. – Вона забрала документи на квартиру, може щось ще, не знаю. З них стане, покидьки користуються тим, що мама хвора.

– Тато тут ні причому, – почула хриплий голос брата, та фиркнула на цю нісенітницю.

–  Ти сам в це віриш? – сміюсь, штовхаючи ручку, та двері він не відкриває. Так і не відповідає більше, схоже для нього це риторичне питання.

– Мене звільнили з роботи, мені нема за що купити мамі ліки, а ті, що я уже купила вона випльовує і ховає на шафі, – кажу тихіше, стомлено притуляючись до дверей лобом.

–  То не давай їх, – чую із-за дверей від чого довго сміюсь.

–  Як це для тебе все просто: «не давай»! – гірко сміюсь.

Хотіла б я жити в його світі, де не треба хвилюватись ні про маму, ні про гроші, ні про те, за що ми будемо жити завтра. Мама принесла чай, телепень крикнув, щоб його не турбували, на тім вся розмова і закінчилась.

Вечір наступив швидко, ми сіли з мамою біля телевізора, вона щось йому киваючи, а я намагаючись сховатися в книжковому світі. Пошуки нової роботи та дзвінок батькові прийшлось відкласти до завтра, наш старенький ноутбук і мій мобільний телефон лишились в спальні, з якої брат так і не вийшов. Що він там взагалі робить стільки часу? Навіть не їв, й в туалет не ходив.

Мама задрімала під телевізор, а щось в сусідній кімнаті гепнуло. Світло там не горить, взяла з шафи запасні ключі та відкрила двері, щоб закінчити цю епопею. В кімнаті було темно, навіть старий ноутбук не горів, що дивно. Зазвичай брат проводив всю ніч за комп’ютером, у нього в інтернеті були якісь друзі, та він не розказував які. Ми давно стали сторонніми один для одного, хоча в дитинстві весь час проводили разом. В дитинстві все було по інакшому, все було нормально, чи мені просто здавалось? В школі все помінялось, коли мама подала на розвід, і в неї стався нервовий зрив, а точніше рецидив хвороби, яка не лічиться і ламає життя не тільки хворому, але і всім хто його оточує  – шизофренії. Пам’ятаю, мені було вісім, коли вночі я проснулась від звуку розбитого скла. Мама розбила дзеркало в дзеркальній шафі, тому що їй далось, що там хтось на неї дивився і стояла розглядуючи осколки. Напевне тільки тоді я зрозуміла, що з нею щось не так. Дзеркало в шафу ми вставили, але з мамою все не так просто, людей просто так не полагодити. Правда батько думав інакше, він вирішив замінити маму, як розбите дзеркало.

1 ... 6 7 8 ... 310
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовче прокляття, Марія Власова"