Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Маленькі жінки. II частина

Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

143
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 90
Перейти на сторінку:
class="p1">Ця вимога – настільки несподівана і настільки серйозна – змусила молодого чоловіка на мить завагатися. Він передбачав, що його обіцянка може викликати глузування приятелів, а глузування часто важче стерпіти, ніж будь-які самообмеження. Мег знала, що його слово тверде і він стримає його в будь-якому разі, тож, відчуваючи свою жіночу силу, постаралася скористатися нею для блага свого друга. Вона мовчки дивилася вгору на нього зі щасливим обличчям і виразною усмішкою, котра ніби промовляла: «Ніхто і ні в чому не може відмовити мені в такий день». Лорі, звичайно, теж не зміг і з відповідною усмішкою, простягнувши їй руку, дуже сердечно мовив:

– Обіцяю, пані Брук!

– Дякую тобі від щирого серця!

– А я п’ю за здійснення твоїх благих намірів, Тедді! – вигукнула Джо зі схвальною усмішкою, здійснюючи при цьому своєрідний обряд хрещення: змахнувши своєю склянкою, вона ненавмисно хлюпнула на Лорі лимонадом.

Лимонад був випитий, обіцянку було дано й сумлінно виконано всупереч багатьом спокусам. Так внутрішнє чуття допомогло дівчаткам скористатися вдалим моментом, щоб надати своєму другові послугу, за яку він дякував їм все життя.

Після сніданку всі пішли в сад, спілкуючись і радіючи теплу сонця й гостинності. Мег і Джон випадково зупинилися в центрі галявини перед будинком, і Лорі одразу прийшла в голову ідея, здійснення якої стало заключним акордом цього незвичайного весілля, де все було не так, як прийнято у світських колах.

– Усі одружені й заміжні беруться за руки і танцюють навколо молодих, як це робиться в Німеччині, а ми, холостяки й дівчата, розбившись на пари, маємо виробляти курбети за колом! – крикнув Лорі, захоплюючи Емі в танець на садовій доріжці з такою заразливою спритністю й веселістю, що всі інші без заперечень вирішили їх наслідувати.

Спочатку в коло встали пан і пані Марч, тітка і дядько Керрол, до них приєдналися інші, й навіть Саллі Моффат, повагавшись, перекинула шлейф через руку і залучила до кола Неда. Але довершили загальні веселощі пан Лоуренс і тітонька Марч: коли величний старий джентльмен урочисто підійшов до старої леді танцювальним кроком, вона сунула свою палицю під пахву і швидко зашкутильгала по галявині, щоб, взявшись за руки з іншими, потанцювати навколо молодят, тимчасом як молодь літала по саду, немов метелики в літню спеку.

Нарешті, коли всі захекались, цей імпровізований бал завершився. Незабаром гості почали розходитися.

– Бажаю тобі щастя, моя дорога. Від щирого серця бажаю. Але, гадаю, ти все-таки пошкодуєш про те, що зробила, – сказала тітонька Марч, а коли наречений вів її до екіпажу, додала: – Ви, молодий чоловіче, отримали скарб, дивіться ж, будьте його гідні.

– Ах, Нед, це найчарівніше весілля з усіх, на яких я була. І не можу зрозуміти, чому. Адже тут не було ні краплі розкоші й шику, – завважила, звертаючись до чоловіка, пані Моффат, коли їхній екіпаж уже від’їжджав.

– Лорі, мій хлопчик, якщо коли-небудь ти захочеш влаштувати собі подібного роду свято, поклич собі на допомогу одну з цих дівчаток, і я буду цілком задоволений, – сказав пан Лоуренс, зручніше влаштовуючись у своєму улюбленому кріслі, щоб відпочити після ранкових хвилювань.

– Я зроблю все, що зможу, пане, щоб ви були задоволені, – з незвичною готовністю відповів Лорі, акуратно виймаючи з петлиці букетик, який приколола йому Джо.

Маленький будиночок розташувався зовсім недалеко, тож весільною мандрівкою Мег стала тиха прогулянка з Джоном по дорозі від старого обійстя до нового. Коли, переодягнувшись, вона знову спустилася до вітальні, схожа у своєму сірому костюмі, із зав’язаним білою стрічкою солом’яним капелюшком на чарівну квакерку[7], вся сім’я зібралася навколо неї, і прощання було таким ніжним, немов вона й справді відправлялася в далеку подорож.

– Не думай, ніби я тепер розлучена з тобою, мамо, дорога, що ніби люблю тебе менше від того, як глибоко люблю Джона, – сказала вона, обійнявши матір, і очі її на мить наповнилися сльозами. – Я щодня приходитиму сюди, тато. І сподіваюся, що ви любитимете мене, як і раніше, хоч я тепер і заміжня. Бет збирається часто проводити час зі мною, та й інші дівчатка забігатимуть у гості, щоб посміятися над стараннями і промахами новоспеченої домогосподарки. Дякую вам всім за цей щасливий день мого весілля. До побачення! До побачення!

Вони стояли, проводжаючи її поглядами, повними любові, надії й ніжної гордості, а вона йшла, спираючись на руку чоловіка, з оберемком квітів, і червневе сонце освітлювало її щасливе обличчя – так почалося заміжнє життя Мег.

Розділ третій

Проба пера

Людям потрібно багато часу, щоб зрозуміти різницю між талантом і геніальністю. Особливо це стосується честолюбних молодих чоловіків і жінок. До Емі розуміння цієї відмінності прийшло лише в результаті безлічі випробувань і розчарувань, оскільки, приймаючи ентузіазм за натхнення, вона з юнацькою зухвалістю перепробувала всі види мистецтв. Створення «пасочок» (за виразом Ханни) на довгий час було відкладено, й Емі присвятила всі свої зусилля виконанню найтонших малюнків тушшю й пером, проявивши при цьому такий смак і майстерність, що її витончені твори принесли їй і задоволення, і дохід.

Але перевтома очей незабаром змусила художницю відкласти перо й туш і зробити сміливу спробу оволодіти мистецтвом випалювання по дереву. Поки тривав цей творчий порив, сім’я жила в постійному страху перед пожежею. У будь-який час дня і ночі в будинку відчувався запах горілого дерева, з горища або з дверей сараю часто валив дим, всюди в безладді валялися розпечені дерев’яччя, і Ханна ніколи не лягала спати, не поставивши біля дверей діжу води й обідній дзвіночок на випадок пожежі. На зворотній стороні дошки для тіста було зображено обличчя Рафаеля[8], а херувім, що застиг у мелодійному співі, прикрашав кришку відра з цукром. Спроба відбити образи Ромео і Джульєтти[9] призвела до того, що деякий час сімейство Марч мало чим розмалювати грубу.

Перехід від випалювання до олійних фарб був цілком природним для обпалених пальців, тож Емі з тим же запалом захопилася живописом. Знайомий художник забезпечив її своїми старими палітрами, пензлями й фарбами, і вона щосили взялася за малювання, виробляючи у величезній кількості сільські та морські пейзажі, яких ніхто ніколи не бачив на суші й на морі.

Її чудовиська, що мали зображати домашню худобу, ймовірно, отримали б приз на сільськогосподарській виставці, а небезпечний кут нахилу її суден, поза сумнівом, викликав би морську хворобу у найдосвідченішого моряка, в тому разі, зрозуміло, якби цілковите нехтування всіма відомими нормами кораблебудування і розташування оснащення не змусило б його скоцюрбитися в судомах від реготу при першому ж погляді на полотно.

Смагляві хлопчики і темноокі мадонни, що поглядали на вас із кутка студії, нагадували творіння Мурільо[10]. Олійно-коричневі неясні контури осіб із вогненною смужкою не в тому місці, де потрібно, імовірно були

1 ... 6 7 8 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі жінки. II частина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі жінки. II частина"