Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Знайшла, - задоволено відповіла Єва. - Його з'їло одне снайпер-дитя, але я переконала малюка повернути пристрій мені.

Хейлі завмер, затиснувши в руці кілька блискучих дротів. На його обличчі розповзлася крива усмішка.

- Піщаний снайпер, га? І як тобі це вдалося?

– Попросила. - Єва стояла, гордо випроставшись і повернувши голову трохи убік.

– А… попросила, значить? – повторив Хейлі, широко посміхаючись. - А чого заразом нову пару кедботів не попросила?

«Він мені не вірить, – подумала дівчинка. - Незрозуміло просто - він мені не вірить».

– Я серйозно! Ти взагалі знаєш, які це страшні чудовиська? Бачиш пов'язку на руці? Це снайпер мене поранив.

– Лади. Ага. Так. - Хейлі реготав і повернувся до роботи. - Стартуємо відразу після заходу сонця. Так що можеш тут потусити або в каюті, чи мало охота трохи ремннути, перш ніж ми злетимо. Приятеля свого синього не забудь попередити.

Єва сердито дивилася на Хейлі. Вона спробувала подумки поговорити з ним – як зі снайпером. «Обернися. Обернися, вибачся і захопися тим, що я знайшла свій омніпод».

Однак Хейлі так само стояв до неї спиною, та ще й почав підспівувати пісні, що кричить з динаміків судна.

Єва жбурнула його старий омніпод на стіл:

– Ось твій древній мотлох. Толку від нього нуль.

Хейлі вимкнув музику і подивився на дівчинку:

- Ти чого, на сонці перегрілася? У чому річ?

Єва проковтнула грудку в горлі. Вона зовсім не очікувала, що він поставить це питання, що йому взагалі є справа.

- У тобі, - випалила вона. - У тобі справа!

- Що я зробив?

– Ти не такий… ти не схожий… Гр-р-р! - Єва підняла руки вгору. – Я ніколи раніше навіть не бачила жодної людини. Все життя мріяла зустріти когось, як я, і ось зустрічаю, а він... він...

– Що?

– Та нічого. – І вона обернулася до виходу.

Хейлі схопив її за руку.

- Слухай, - сказав він набагато м'якше. - Вибач, що тобі не дісталося всякого там теплого прийому та уваги, на яку ти розраховувала. Але мені треба закінчити тут дещо, і тоді я зможу швидко та безпечно доставити тебе до Нової Аттики. Лади?

Єва трохи розслабилася. Вона пильно дивилася на Хейлі; його кадик метнувся вгору й униз, коли юнак із шумом проковтнув. «Нервує, – здогадалася Єва. - Правду він каже? Чи приховує щось? Згадавши пораду Ровендера довіритися Хейлі, поки він не обдурив її довіру, вона зрештою відповіла:

– Лади. Піду скажу Рові, що нам треба збиратися.

Розділ 4. Сон.

Єва сиділа на ліжку в каюті, розташованій на верхній палубі «Біжу», і розчісувала мокре волосся. Потік повітря з вентиляційної труби обдував її прохолодою. У житловому відсіку була невелика ванна, так що Єва змогла помитися, а заразом оглянути численні синці на боках, в які піщаний снайпер вчепився клешнями.

Одягнувшись у чистий синій льотний комбінезон, Єва розмотала пов'язку на правій руці та зняла імпровізовану лангету. Скороцеліт із старої туніки добре підлатав їй долоню та пальці, хоча на місці удару полоненого снайпера з лабораторії рожевий припухлий шрам. Чи повірить Хейлі, якщо побачить це?

Під шкірою на зап'ясті, як і раніше, ясно проглядався знак – одне коло всередині іншого. Цю мітку залишила інопланетна провісниця Арія, і саме мітка врятувала Єви життя в лабораторії таксидерміста в Соласі: знак побачив і впізнав брат Арії, Дзін. Дівчинка задумалася, чи зникне мітка з часом, і тут помітила кільце з крапок, що обрамляє зовнішнє коло. «Раніше цього не було». Єва потерла зап'ястя, але нічого не відчула.

Вона притулилася спиною до стіни, перебираючи в пам'яті ланцюжок подій, які привели її до цієї каюти. Вона думала про свою Здиву і життєрадісний образ сім'ї, що йде полем з червоних квітів. Вона гадала, які пригоди чекають на них із Ровендером у Новій Аттиці.

Вона згадувала Матр.

Єва вимкнула динаміки на верхній палубі, але знизу до неї все одно долітали електронні біти, під які Хейлі закінчував ремонт судна. Вона залізла на верхнє ліжко, знаючи, що незабаром сюди прийде Ровендер. Її довготелесий інопланетний друг прилаштовував глайдер Бестіїла у вантажному відсіку. Повітряні апарати загалом були рідкістю для Орбони, і Ровендер вважав за благо прихопити глайдер із собою, хоча Єва дивувалася, навіщо може знадобитися у місті людей.

За крихітним ілюмінатором сідало сонце, скудно освітлюючи каюту. Навіть крізь товсте скло до дівчинки долітали крики вертиплавців, що влаштувалися на даху корабля. Вона окинула поглядом зруйновані будівлі за вікном і спробувала уявити собі місто в момент його найвищого розквіту, потім лягла на ліжко і подумала: "Цікаво, Нова Аттика схожа на те, яким колись було це місце?" Поки Єва гадала, чому омніпід нічого не знав про місто Нова Аттика, прохолодне повітря і м'яке ліжко змусили дівчинку поринути в глибокий сон.

У сплячу свідомість Єви повільно впливав сон. Вона знову була в озерному селі Лакус і йшла нестійкими містками серед криків вертиплавників, ярус за ярусом, минаючи безліч збудованих рядами хатин. Невдовзі стало очевидним, що в селі нікого немає. Єва подивилася на центральну площу, що служила відкритим ринком, але й там панувала занедбаність. Судячи з перекинутих візків і кошиків, що валялися безладно, жителі поспіхом покинули це місце.

Єва покликала Матр, і голос дівчинки луною пролунав порожнім житлом. Єдиною відповіддю було тарахтіння, схоже на звук, що видається кораблем Хейлі у темному небі. З якоїсь напіврозваленої халупки висунувся Бестіїл зі своєю рушницею. Мисливець був весь у крові та синцях, у нього не вистачало кінцівок та шматків плоті. Він схилив коліна перед Євою і поклав зброю до її ніг. Перелякана Єва кинулася геть, шукаючи притулку, і раптом опинилась у будинку Арії.

Вона пробралася через гору розкиданих приношень у тьмяне лігво. Бліда товста істота ширяла біля відкритого вікна, з якого лилося мутне сонячне світло. Усіми своїми дев'ятьма короткими ручками Арія тримала розписану матрьошку. Віщунка робила обертальний рух і діставала з порожнистої ляльки наступну, меншу.