Читати книгу - "Там, де ти мене не знайдеш., Mira"

7Глава 7: Під знаком сумнівів

Наступні дні стали часом глибоких роздумів для Лізи. Вона намагалася знайти в собі силу залишити всі сумніви позаду і прийняти нову реальність, в якій Данило був її партнером, але з деякими труднощами. Кожен крок, кожне її слово було обережним, мовби вона тримала баланс на тонкому канаті. Ліза боялася зробити неправильний крок, боялася, що це може віддалити його ще більше.

Данило, з іншого боку, був готовий до нових почуттів, але він відчував, що не може повністю розкрити перед Лізою своє серце. Він намагався не тиснути на неї, розуміючи, що її переживання і страхи можуть бути сильнішими, ніж його бажання повернути те, що вони мали. Але в той самий час він почувався все більше безпомічним, як би не намагався відновити те, що було втрачене.

Одного вечора вони знову зустрілися на тому самому балконі. Це стало їхньою звичкою — проводити час разом у тиші, розмовляючи лише про те, що було необхідно, і залишаючи всі глибші емоції на пізніше.

— Що ти думаєш про нас зараз? — несподівано запитала Ліза, злегка напружившись. Вона не могла більше приховувати своїх почуттів.

Данило подивився на неї і замислився. Це питання було важливим, тому що для нього воно було не тільки про їхні стосунки, але й про те, що вони могли б створити разом.

— Я хочу, щоб ми були разом. Я хочу розпочати все з тобою, навіть якщо це складно, — відповів він, намагаючись відчути її реакцію. — Я не знаю, як це все вийде, але я готовий на все, щоб побудувати щось нове з тобою.

Ліза не була впевнена, чи він розуміє всю глибину того, що відбувається. Вона знала, що він хоче її повернення, але вона не могла забути, як глибоко було поранено її серце. Вона все ще відчувала відстань між ними, навіть якщо він був поруч. Сумнів залишався у її серці.

— Я теж хочу бути з тобою, Данило. Але я не можу бути з тобою так, як раніше. Ти не пам'ятаєш тих моментів, коли ми були справжніми один для одного. Може, це і не так важливо для тебе, але для мене це має значення.

Данило був зворушений її словами, але це йому було важко сприйняти. Вона не могла просто забути все, що сталося, і він це розумів.

— Я не хочу, щоб ти забувала все, — сказав він. — Я хочу, щоб ми створили нові спогади разом. Я хочу бути з тобою в теперішньому, в тому, хто ми є зараз, а не в тому, ким ми були тоді.

Ліза замовкла, обмірковуючи його слова. Вона знала, що це було справжнім бажанням Данила, але його прагнення змінити все було настільки ж болючим для неї, як і сама зміна в ньому. Вона не могла бути впевнена, що зможе зробити крок уперед, коли її серце було забите минулими ранами.

— Але я не знаю, чи зможу, — прошепотіла вона. — Як ми можемо рухатися вперед, коли все, що ми мали, вже стало частиною іншого життя?

Данило зрозумів, що вона була в пастці своїх почуттів. Він дивився на неї з більшим співчуттям, ніж будь-коли раніше, і зрозумів, що її сумніви не зникнуть за одну ніч. Він поважав її біль, її страхи, але він був готовий чекати. Він не буде тиснути, але не дасть їй втекти від того, що вони могли б створити разом.

— Якщо тобі потрібно більше часу, я чекаю, — сказав він м’яко. — Я не спішу. Я буду поруч, як і зараз.

Ліза відчула полегшення від його слів. Вони не вирішили все за один вечір, але цей момент дав їй хоч трохи надії на те, що між ними може бути майбутнє. Вона знала, що не буде легких шляхів, але хоча б мала надію на те, що разом вони можуть пройти через усі труднощі. Тільки тепер їй залишалося знайти свою внутрішню силу, щоб прийняти цей новий шлях і, можливо, знову довірити своє серце тому, хто був частиною її світу навіть без пам’яті.

Тихо посміхаючись, вона торкнулася його руки.

— Дякую, що ти є, — прошепотіла Ліза.

Данило тихо відповів:

— Я завжди буду тут, Ліза.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍