Читати книгу - "Минуле яке нас міняє, Sava"

Кінець

Глава 7: Кінець

Вони знову опинилися на тому ж самому місці — старій лавочці в парку, де колись проводили години, розмовляючи про мрії та спільне майбутнє. Тепер цей простір здавався чужим, неприязним. Стільки часу витрачено, стільки емоцій витрачено, а зараз усе це перетворювалось на розрив.

Вадим, стоячи поруч, дивився на неї з таким виразом, що Ірен не могла зрозуміти, чи це біль, чи злість. Її серце билося, як скажене, але вона трималася, хоча кожна клітинка її тіла кричала від болю. Їхнє розставання було неминучим, але ані він, ані вона ще не були готові до цього остаточного кроку.

— Ти знала, що так станеться, — сказав Вадим, і його голос звучав більш відсторонено, ніж звично. Він схилив голову, неначе намагаючись обрати правильні слова. — Я не можу це більше витримати, Ірен. Ці сцени, ревнощі, цей постійний контроль — я не можу жити в цьому болоті. І ти теж. Я не можу більше тебе тримати в такому жахливому положенні. Ти заслуговуєш на більше.

Ірен не знала, що йому відповісти. Її груди тиснули від болю, але її слова губилися, не знаходячи виходу. Вона знала, що це правильно, хоча відчувала, як серце обривається від цієї правди.

— Я не хочу більше цього, — вона змусила себе сказати це, хоч її голос ледь не зламався. — Ти правий... Я не можу більше бути з тобою, коли кожен твій крок намагається мене затискати. Я хочу жити, а не виживати.

Вадим глибоко вдихнув, намагаючись стримати хвилю емоцій, що піднімалася в ньому. Його погляд став холодним, ніби він все ще намагався заперечити, що відбувається. Але всередині він знав: ці стосунки вже не мали шансу на порятунок. Він знову зустрів її погляд і сказав:

— Тобі краще забути про мене. Видалити мій номер. Ти більше не можеш звертатися до мене. Я більше не хочу бути частиною твого життя. І більше не чекай на мене. Я не повернуся.

Ірен відчувала, як всі її мрії, всі надії, які вона вкладала у цей момент, розсипаються. Це були не просто слова, це було наказом. Ті самі слова, яких вона боялася, і від яких її серце стало важким, ніби на плечах повисла гора.

— Вадим... — вона тихо промовила його ім'я, і в її голосі було стільки суму, стільки болю, що навіть він, зрозумівши, що її також розриває це розставання, почув це. — Я не можу просто так все забути. Я не можу просто видалити тебе, як папірець, який більше не важливий.

Вадим заплющив очі на мить, а потім повільно витягнув телефон і подав їй.

— Видали, Ірен. — Його слова були короткими, різкими. — Якщо хочеш продовжувати жити без мене, зроби це зараз. Ніяких більше дзвінків, ніяких більше повідомлень. Просто... видали мене з твого життя. Я не можу більше бути твоїм тягарем.

Ірен прийняла телефон, і рука тряслася, коли вона почала переходити в меню контактів. Її пальці ледве торкалися екрану, вона відчувала, як цей момент стає для неї більшим, ніж вона могла собі уявити. Вона вибирала його номер, але не могла натиснути на кнопку. Всі ці роки, всі ці спільні миті — все це так раптово і болісно відходило. І те, що вона повинна була зробити, було найскладнішим вибором її життя.

— Ірен... — знову сказав Вадим, коли побачив її нерішучість. — Це єдиний спосіб, щоб ти дійсно рухалась далі. Якщо хочеш звільнитися від мене, ти повинна це зробити.

Ірен кивнула, хоча її серце не хотіло цього. Її пальці відчули холод екрану, коли вона натискала кнопку «Видалити». Кожен рух був ніби останнім, останнім актом, після якого нічого не буде між ними. Вона відчувала, як її серце тріщить від болю, але водночас розуміла, що більше не може залишатися в цих токсичних стосунках.

Вадим ще раз глянув на неї, його очі були повні якихось темних, невиразних емоцій. Він підійшов до неї і просто сказав:

— Я сподіваюся, що ти знайдеш своє щастя, Ірен. І хоча я тебе любив, я не можу більше бути частиною твоєї історії. Ти не повинна більше зв'язувати себе зі мною.

Ірен підняла голову, поглядала на нього останній раз, і в її очах не було гніву чи образи. Лише тиха печаль, що вона втратила частину себе в цих стосунках.

— Бувай, Вадим.

Він пішов, залишаючи її на лавочці. Вона сиділа ще довго після того, як його постать зникла за поворотом. І в тому моменті вона розуміла, що нарешті втратила все, що пов'язувало її з ним. Втратила, але одночасно й здобула свободу. Вільна від обмежень і від болю, вона, хоча й розбита, почала розуміти, що тепер може почати своє нове життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍