Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

Глава 3. 'Тканина долі'

Бальдр не знав, як саме вони потрапили сюди.

Щойно він зробив крок за Локі, все навколо змінилося. Руїни й темрява зникли, поступаючись місцем густому туману, що клубочився навколо них, як живий. Повітря було важке, насичене запахом вогкості й чогось давнього—чогось, що існувало задовго до них.

Попереду виднілася стара криниця. Вода в ній була нерухомою, чорнішою за нічне небо.

— Ми справді тут? — запитав Бальдр.

Локі стенув плечима.

— Десь між «так» і «ні».

Бальдр не встиг відповісти—повітря раптово затремтіло.

З туману почали проступати три силуети.

Жінки.

Вони стояли над криницею, закутані в темні плащі. Їхні обличчя приховували тіні, але їхні голоси прозвучали чітко.

— Ти прийшов.

Бальдр випростався.

— Ви чекали мене?

Середня з них нахилила голову набік.

— Ми завжди чекаємо тих, хто вже йде до нас.

Її голос лунав одночасно молодо і старо.

Локі схрестив руки на грудях і злегка нахилився вперед.

— Ну що ж, милі панянки, розкажете нам, що насправді відбувається?

Ліва жінка повернула до нього голову.

— Ти знаєш відповідь, Локі.

— Так, але мені завжди цікаві деталі, — його усмішка стала ширшою.

Середня з Норн простягнула руку над криницею.

— Тканина долі змінюється.

Бальдр відчув, як його серце стиснулося.

— Як?

Вода в криниці здригнулася.

— Тріщини множаться. Те, що мало бути незмінним, тепер може зламатися.

Локі примружився.

— І хто його ламає?

Настала тиша.

Потім права з жінок промовила:

— Ти.

Бальдр різко глянув на Локі.

Той усміхнувся, але в його очах промайнуло щось гостре.

— О, тепер цікаво.

Бальдр дивився на Локі, очікуючи відповіді.

— Це твоя робота? — його голос звучав спокійно, але в ньому була прихована гострота.

Локі розвів руками.

— Ой, невже всі проблеми одразу через мене? Я навіть нічого ще не зробив.

— Але зробиш, — промовила середня Норна.

Її голос був спокійним, як гладь чорної води.

Локі хитро усміхнувся.

— Ну ось. Ще нічого не сталося, а ви вже мене звинувачуєте.

— Бо ти є тією зміною, що порушує рівновагу, — сказала ліва Норна.

— Як і він, — додала права, повернувши голову до Бальдра.

Бальдр напружився.

— Я?

Середня з жінок знову опустила руку в криницю. Вода здригнулася, і на її поверхні промайнули образи—немов відображення в розбитому дзеркалі.

Тінь, що стояла за його спиною. Дзеркало, що тріснуло. Руїни світу, якого він не знав.

— Ти стоїш на межі, — мовила вона.

— Межі чого?

— Вибору.

Бальдр стиснув кулаки.

— Який вибір?

Три жінки подивилися на нього одночасно.

— Світло чи пітьма, — прошепотіли вони разом.

Туман навколо загус. Повітря стало важким, як перед бурею.

Бальдр відчув, як всередині нього щось похитнулося.

А Локі просто усміхнувся.

— О, це вже цікаво.

Бальдр відчував, як слова Норн осідають у його свідомості, важкі й непохитні, мов каміння.

— Світло чи пітьма? — повторив він. — Це жарт?

Середня Норна злегка нахилила голову.

— Це вибір, якого не мало бути.

— Але тепер він є, — додала права.

— Бо світ тріснув, — завершила ліва.

Локі хмикнув, запхавши руки в рукави.

— Виходить, усе-таки не тільки я винен, правда?

Середня Норна не звернула уваги на його слова. Вона вказала на воду в криниці.

— Подивися, Бальдре.

Він не одразу послухався, але відчуття, що зазирає у щось важливе, змусило його нахилитися ближче.

Поверхня води більше не була темною.

Вона відкрилася, як вікно.

І він побачив…

Себе.

Стоячого на полі битви. Його меч, осяяний світлом, відбивав багряні відблиски вогню.

А перед ним стояла інша фігура.

Знайома.

Він не міг бачити її обличчя, але серце в грудях стиснулося—він знав, хто це.

Голос Норни лунав спокійно:

— Дорога розходиться.

Картинка змінилася.

Тепер він бачив себе по-іншому.

Без зброї. У темряві.

І щось—чи хтось—стоїть поруч, майже зливаючись із ним.

— І ти повинен зробити крок.

Вода здригнулася, і зображення розсипалося, знову ставши просто криницею.

Бальдр відірвав від неї погляд і подивився на трьох жінок.

— Я не зроблю вибір, якого не розумію.

Ліва Норна усміхнулася.

— Тоді світ зробить його за тебе.

Повітря навколо здригнулося.

І щось невидиме ворухнулося в тіні позаду нього.

Бальдр відчув, як щось холодне ковзнуло по його шкірі, мов подих вітру, що не належав цьому світу.

Він повільно обернувся.

За ним не було нікого.

Але він відчував його.

Щось стояло поруч, приховане між реальністю та тим, що існувало поза нею.

Локі спостерігав із цікавістю.

— Вони вже почали стежити за тобою, — промовив він, нахилившись ближче. — Я ж казав, що це тільки початок.

Бальдр знову глянув на Норн.

— Що це?

Середня з жінок провела долонею по поверхні води.

— Відлуння майбутнього.

— Це не відповідь.

Права Норна глянула на нього з-під темного каптура.

— Це все, що ми можемо дати.

Бальдр стиснув зуби.

— Чого вони хочуть від мене?

Ліва Норна посміхнулася.

— Вони хочуть знати, ким ти станеш.

Бальдр не відразу відповів.

— А якщо я не зроблю вибору?

Локі хмикнув.

— О, але ти зробиш.

Тінь за його спиною ворухнулася.

Бальдр не знав, чи це була істота, чи просто уособлення чогось більшого. Але він знав одне.

Від цього не втекти.

Норни дивилися на нього.

— Час спливає, Бальдре.

Вода в криниці здригнулася.

І світ навколо почав змінюватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍