Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Мама!
Лесик здригнувся, з великим зусиллям відкрив очі і почав розуміти, що він зовсім не на лузі з квітучими травами і з ясним сонечком, а як і раніше знаходиться в темному лісі, тільки стало набагато темніше, ніж коли сюди прийшов.
Він лежав на рівній поверхні. Вона була дуже м'якою неначе під ним нічого більше не було одне тільки повітря.
- Може таке, присниться, пироги, сестра, немає у мене сестри, і матері нема померла вона давно.
- Де ти братик?
Почувся голос, десь в лісовій темряві. Це був вже зовсім не сон, а якщо сон то не з добрих. У голові Лесика пробігла думка.
- Братик?
Від почутого голосу кров в жилах застигла, і його кинуло в холодний піт.
Лесик спробував встати, але не поворушиться. Мох, на який він впав, укутав усе його тіло, руки і ноги були стягнуті міцно. І цей мох продовжує і далі накривати усе тіло щоб накрити з головою.
- Де ти Братик?
Знову пролунало десь зовсім близько.
- Біс тебе візьми, хто мене кличе? Точно відчувалося що цей "братик" адресується саме мені. Подумки сам собі прокричав він. Але здавалося він це в слух прокричав.
Лесик почав впиратись що є сили, і мох трохи піддався, він зміг підняти голову над зеленим килимом і почав вдивлятися, звідки йде звук. Але сам до бісиків боявся видавати якісь щонайменші звуки. Перед його поглядом стояло дерево, не сухостій з сухими коренями і мертвими гілками, який так не давно хотів зрубати. А живе, квітуче дерево. Кора якого наче б то пульсувала ледве помітним зеленим світлом, крона дерева покрита дрібними рубіновими червоними квітами. Голос йшов десь звідти.
- Ти мені потрібний братик, мені потрібна твоя волога, дай мені своєї вологи братик, братик я помираю скоріш.
Із-за ствола показалася особа. Та це точно обличчя дівчини, вона була з білою блідою шкірою і червоним волоссям. Ніби так, це все, що вдалося розглянути в напівтемряві. Лесик жмурився і намагався довідатися, що ж це було.
- Вона мене не бачила, але знала або відчувала, що я десь тут.
І раптом незрозуміла голова висунулася із-за стовбура дерева, незвично довга шия, помітив Лесик. Хто вона і що мені робити, почав він потрохи відходити від ступору. І нарешті, із зусиллями він відчув, що руки почали піддаватися, і він по трохи став рухати руками з-під килима, що накрив його.
Весь цей час особа, яка схожа на дівчину наближалась, але Лесик знав що, дівчини симпатичної у лісі, та такою щоб ним зацікавилась. Не може такого бути, це точно якась нечиста сила.
І що, що це таке, тіло так і не показалося з-за дерева, тобто тіла і зовсім не було, тільки шия, довга шия немов тулуб змії.
- Братик ти мене чуєш відгукнися, чого мовчиш.
Лесик вже не в силах стримувати страх, розпочав з усієї сили, намагається видертися із зеленого капкана, немов на нього напав рій бджіл і він намагається відібитись від них рухаючи руками і ногами.
- Сокира! Десь тут має бути сокира. Так ось вона намацав її, вона лежить біля мене.
Це дало невелику упевненості в собі. Але він таки не зміг, витягнути себе із під моху. Лежав немов вже не живий, стягнутий тканиною і кинутим в землю. Хоча сокира була у рук, якось поворушиться було дуже важко. А себе захистити за допомогою неї було просто неможливо.
Зараз він хотів бігти, бігти, світ за очі тільки б піти від цього кошмару, втекти від цього жаху. Тільки не тут тільки не так, не хочу я помирати.
"Сестричка" помалу наближалась, так що Лесик міг уже роздивитись що на нього насувається. І від того, що він побачив, він онімів, затрусило від жаху, та від відчаю хлинули сльози на очі. Це було не обличчя дівчини з білою шкірою і рудим волоссям. А немов тупою сокирою видублена з дерева щось схоже на лице людини, покрита на голові червоними квітками. Там, де у людини знаходиться рот, було немов на-пів зламана гілка з множиною дрібних голок, а очей і не було зовсім. Немов недороблена дерев'яна лялька, тільки чорніли дві дірки під очі.
Голова вже підповзала зовсім вже близько. І знову цей огидний, несамовитий голос.
- Дай мені ще, своєї вологи братик. Вона мені потрібна, і ми з тобою ще обов'язково пограємо. Ти де братик відгукнися.
Напевне вона мене не бачить, бо в неї нема очей. І тільки про це подумав Лесик, як.
- А, ось де ти, ховався, а я тебе знайшла!
Голова вже зовсім підповзала до голови Лесика, і трохи не торкаючись своїми голчатими зубами проповзла біля його щоки.
Лесик так і не зміг вибратися з-під щільної ковдри густого моху. Тільки закрив очі заливаючись сльозами і заскавчало немов цуценя.
- Матуся, я так не хочу, матуся я не хочу помирати.
Лесик вже почав приймати той жах, що його чекав від цієї тварюки.
І тільки в останню мить замружив свої очі від страху і безвиході.
Почувся короткий, і чіткий свист, удар, що нагадує перше попадання сокири об стовбур дерева.
- Цок. І обличчя молодика залило яскраво-червоною рідиною, більше нагадуючи кров. Він морщившись стиснувши губи щоб не наковтатися цієї погані.
- Чуєш, ти що тут спати зібрався? Почувся знайомий голос.
- Тарас закричав Лесик все також по цуценячі.
- Ось ти срака з голками, як тебе так вийшло на увесь ліс, знайди двох згубників душ, і потрапити в їх лапи та ще й відразу до обох. Чого розлігся підіймайся, досить відпочивати тут, знайшов містечко.
- Я це не можу.
- Не може він.
Тарас з силою висмикнув сокиру, яка стирчала в майже перерубаній шиї. Яка більше була схожа на міцний корінь, з який ще сочилась яскраво-червона рідина, чи то сок деревний чи то кров.
- Зараз допоможу тобі, тільки прошу тебе, не ний.
Чоловік життя повинен прожити з гідністю, а смерть і поготів зустрічати з посмішкою.
З силою і із завидною точністю свиснула сокира, по зеленому моху, чотири удари, і в'язень увесь брудний в соплях вискочив як очманілий. Прихопивши з собою сокиру, побіг до дерева і гайда лупцювати ним по вбивчому сухостою, який вже майже втратив зелений колір стовбура, а квіти вже почали чорніти.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпий ліс, Ілля Вінницький», після закриття браузера.