Читати книгу - "Сонати кохання, Олександр Гребьонкін"

Тепер Аріна стояла напівгола, біліючи тілом, темнів лише острівець лона.

Вона спливала соком, наче стиглий плід. Вона вигукнула і потягла мене до канапи…

Все моє тіло було напружене. Я собі нагадував мандрівника, що увійшов на у глибину темної і спекотної печери. Я рухався несамовито. Наче біг кудись далеко, до лісу, до гір та долин...

Усередині її стало стискатися та пульсувати. Її крик і важкий стогін свідчили про неабияке задоволення і початок звільнення від кайданів. В останній момент я відпустив себе на волю, полився рікою, могутньою, повноводною, що рве греблі на початку весни...

…Ми лежали в обіймах, виснажені, а програвач вкотре прокручував один і той же бік платівки.

***

- Ну, давай же, підемо! Мені цікаво буде на тебе подивитись.

- Аріно, це незручно.

- Чому? Все зручно, любий.

- І ти не будеш соромитися?

- О ні. Ти гарний, і я тобі дуже подобаюсь. Адже так? Ну, скажи... Ні, ти скажи... Я тобі подобаюсь?

Ми стояли під душем. У неї було добре розвинене тіло, вона досягла піку краси жінки. Довелося й мені і стати під душ…

Потім, чисті, немов із раю, ми лежали на білому простирадлі. Мені подобалося пестити її, інколи вона хотіла, щоб я її «карав» - злегка шльопав ззаду, як винувате дівчисько, що десь нашкодило...

Відносини наші стали легкими та складними одночасно. Зустрічаючись, ми незмінно, після якоїсь прелюдії, культурного прологу, вдавалися до шаленої пристрасті.

Найчастіше вона нагадувала дику вершницю з якогось кочового племені, що осідлала гарячого коня. Спочатку це був неквапливий крок, потім вона рухалася риссю, переходячи в шалений галоп. Після дуже довгої скачки вона втомлювалася, кричала, стогнала і здригалася, потім вона схилялася в знемозі до мене на груди. Так вона застигала на якийсь час, перебуваючи десь в астралі, або на вершині блаженства, а потім падала поряд зі мною.

Хоча ми й не жили з нею в одному домі, вона воліла жити з батьками, але відпочивали ми завжди разом, часто до нас приєднувалася мила Аліса. У ній, у її рисах, я часто бачив саму Аріну - настільки вона ставала на неї схожою!

Влітку ми поїхали до сліпуче синього та вільного моря. Неподалік Барселони був розташований недорогий курорт з дерев'яними будиночками - котеджами на березі. Було затишно і весело.

  Я більше часу став приділяти маленькій Алісі. Ми плавали на надувному матраці, хлюпалися в басейні, пірнали в море, вибирали разом морські рідкості.

Аріна раділа, дивлячись на нас, щедро обдаровуючи мене у відповідь і інтелектуальною, і духовною їжею, і, звичайно ж, любов'ю. Ми багато читали іспанських поетів та слухали музику. Завітали на концерт фламенко.

Увечері, попрощавшись у вітальні і пішовши по своїх кімнатах, я з прихованою пристрастю чекав таємного візиту Аріни, і вона приходила завжди, коли засинала Аліса. Ми вдавалися до численних пестощів та вогняного кохання.

Третього дня ми залишили котедж зі сплячою Алісою. Аріна дуже хотіла скупатися в місячній доріжці. Вона стверджувала, що це корисно для жінки, тоді краса її розквітне на повну силу. Я тоді ставився до цього дуже іронічно.

Ми знайшли безлюдне місце на березі. Вона просила, щоб я її охороняв. Роздягнувшись біля прибережного каміння, вона йшла в місячну доріжку. Поступово її постать ховалася в біло-медовій воді, Ніжні помахи рук, плескіт і рух її чорнявої голови... Плавала вона подібно до дельфіна. Вийшовши на берег, вона стверджувала, що сповнилася місячною енергією. Вона відразу пристрасно стала цілувати мене, і ми впали на пісок...

Вдень, коли палала спека, ми залишали пляж. Їхали до міста обідати, а з двох годин починалася сієста. Аліса дрімала, а улюбленою розвагою Аріни був масаж. Вона стверджувала, що в мене чарівні руки...

Ах, ці бажання Аріни... Втім, еротики в моїй розповіді й так достатньо. Варто це скромно опустити...

3.

Наші стосунки тривали близько трьох років. В області Еросу ми піднялися на неосяжну височину.

Я не раз робив їй пропозиції руки й серця, але вона незмінно відповідала м'яко і лагідно:

- Ах, мій улюблений Назаре, ти безумовно найкращий із чоловіків, яких я знала. Але ж я вже говорила, що не хочу жодних кайданів, у тому числі шлюбних. Хіба нам с тобою погано? Така свобода дається не всім. Потрібно її цінувати.

Одного разу вона засмутила мене такою заявою:

- Зазвичай все колись закінчується. І наші стосунки у тому числі. Я сама тобі дам знати, коли нам слід розпрощатися.

- Що це означає? - запитав я здивовано.

- Це означає, коханий, що колись все завершиться. Як кінчається усе в цьому грішному світі. Тому я й говорю, розлучимося, коли я скажу.

Це призводило мене до печалі. Умовляння були марні, вона володіла чарами Цірцеї, щоб втішити мене і відвести розмову вбік.

Ми стали жити разом, винайнявши квартиру в старовинному будинку.

Але вже восени третього року ми майже не вилазили зі сварок. Причому це були дрібні сварки - через нісенітниці.