Читати книгу - "Сонати кохання, Олександр Гребьонкін"

Кожен вечір наші голоси зустрічалися в телефонній трубці, немов два береги річки, розділені відстанню. Вона, як і раніше, говорила мені «ви». Мені дуже хотілося побачити її, але я не хотів квапити події. Я відчував – знайомство з нею робило мене іншим.

І раптом вона запросила мене на свято у дитячому садочку «Конвалія». Зараз не пам'ятаю чому воно був присвячено. Але на ньому я познайомився з її дочкою Алісою - симпатичною жвавою дівчинкою. Вона була схожа на матір і уважно придивлялася до мене. Після свята ми рушили в кав'ярню скуштувати тістечок. Весь цей час Аріна була ввічливою, уважною та доброзичливою, а коли ми прощалися – дозволила себе поцілувати.

Вихор днів захлеснув нас із повною силою, здавалося, що абсолютно немає часу для зустрічей. Але щоразу залишаючи інститут, я втомлено ходив містом, сподіваючись зустріти її...

Несподівано зателефонувала Валя і попросила мене допомогти їй з однією справою. Вона переїжджала і їй потрібен був помічник. Я обіцяв подумати. І того ж весняного вечора пролунав дзвінок від Аріни.

- Назаре, я б хотіла запросити вас на невеликий фуршет, - голос її був, як срібний дзвіночок. - У мене вдома. Ви чули, як іспанською звучить та книга, яку ви мені подарували? А іспанську поезію чули? Ні?

Як це, хотів би я чи ні? Я хотів і навіть дуже!

Ми домовилися зустрітися на дві години дня. У цей час я мав лекції, але хіба це було перепоною?

І ось я на вже знайомій вуличці, де стоять приватні будиночки, ніби у казці.

Тане сніг і кричать чорні птахи. Пахне змерзлою землею, що підталим снігом та гілками.

Дзвінок у залізну хвіртку і на ганок вибігає Аріна. Наче птах полетіла до воріт.

Хвіртка відкривається і її ніжна, як квітка, рука веде мене до таємничих покоїв.

У будинку вже сутінки, світить лампа і додаткове освітлення дають червоні свічки. Їхні язички хвилюються від наших рухів.

- Знімайте куртку, Назаре Максимовичу. Обіцяйте сьогодні підкорятися мені. Ідіть мийте руки. Сідайте за стіл, ось сюди, навпроти. Пригощайтеся. Дивіться, ось іспанські бутерброди із помідорами. Пробуйте. Зверху хліба – помідори, часник, оливкова олія та трішки морської солі. А це сендвіч із картопляною тортиллю. А це – з хамоном. Є ще з тунцем та анчоусами. Давайте вип'ємо вина.

Я виконував усе, що вона просила. Відкрив темно вишневе вино Garnacha de Fuego. До нього ми взяли по скибочці овечого сиру. Вино було із явним фруктовим присмаком.

Аріна легко та радісно посміхалася. На ній вечірня темно-синя блузка з білою вишивкою. Вино грало у жилах і співало. М’яка акустична гітарна музика створювала романтичний настрій.

Ми розмовляли. Більше розповідала вона. Як була на батьківщині Сервантеса. Як відвідувала Мадрид. Показувала світлини. Вона була всюди гарною на тлі чудових краєвидів. Вона читала іспанських поетів. Чим більше читала, тим більше ставала чуттєвою. Я запам'ятав кілька рядків, вони запали у душу.

Ритмічні звуки фламенко

Лунають у моєму серці.

Співає душа про шатенку,

Коханню відчинені дверці.

Я, у свою чергу, читав свої улюблені вірші. Ті, що пам'ятав. Все одно забував, збивався, згадував на ходу. Але читав – просто і щиро.

Вона посміхалася і не зводила очей. Їй подобалося.

- Аріно, а можна запросити вас на танець?

- Так, звичайно, це так підходить до нашого вечора. Тільки можна я сама виберу музику?

Вона пішла до програвача та поставила платівку.

- Люблю вініл. Це у мене від тата... Музику слухаю лише на вінілових дисках, - пояснила Аріна.

Першим нашим танцем був швидкий та дуже чуттєвий. Аріна пурхала навколо мене, неначе метелик.

Наступний танець розпочався із теплого фортепіанного вступу. Потім душевно підключились гітари, клавішні та м'які ударні. Серце билося в унісон з музикою, коли я повільно рухався з нею в танці.

Аріна тепер була так близька до мене. Її очі сяяли, наче зорі. Вона була вся в русі, кожна клітинка її тіла випромінювала енергію. Я шепотів їй про те, як вона прекрасна. Мої губи були біля її вушка, і я поцілував його. Потім м'яко торкнувся губами щоки, проводячи по спині долонями. Вона відповіла дотиком своїх губ. Її язичок, ніжний і грайливий, торкався мого, викликаючи мурашки по шкірі. Наші подихи перепліталися, а язики танцювали в ритмі наших сердець.

Потім вона відхилилася, важко дихаючи. Я міцно обійняв її, не припиняючи танцю. Руки мої продовжували мандрувати долиною її спини і якось непомітно залізли під блузку. Одна з рук пірнула під чашу ліфчика.

- Хто з нас двох поспішає? – тихо й млосно спитала вона, утім, не прибираючи мою руку.

- Ми обидва.

Я пестив її перса. Очі її були заплющені, вона ловила ротом повітря і ахала майже беззвучно.

Я ледве володів собою. Руки мої легко ковзали по м’яким півкулям сідниць. Я раптово стиснув їх. Вона ахнула. Поступово я звільнив її від одягу.