Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

30
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 119
Перейти на сторінку:

І зараз… Його страх повернення в минуле життя…

Ложка раптом випала з його тремтячої руки – приземлилася на тарілку, і чоловік просто затремтів усім тілом. Аларіон швидко відсунув тарілку з їжею, спираючись на стіл, і закрив обличчя долонями. Так, тримаючи голову в руках, просто сидів, важко дихаючи.

Він сидів довго, охоплений хвилею відчаю, і широкі плечі чоловіка тремтіли – зневірено та втомлено.

– Туту? – прошепотіла Лола, дивлячись на нього, і сіла біля стільця на підлозі.

Чоловік знав, що має щось зробити. Лише збагнув, що засмучує дівчинку ось таким своїм станом та ступором. Але не міг поворохнутися, боячись, що ще мить і збожеволіє.

– Туту, вибац. Я зь’їм. Я більсє не буду тікати!

Руки так сильно тремтіли, а спогади стукали по мізкам – нарешті наздогнали його тут, в тісній квартирці над тарілкою з маленькою дитячою порцією пюре.

«Він стверджує, що нікого не вбивав, а лише віддавав накази».

«Ми щойно самі все бачили! Цього магія чорна, вона втратила істинний колір, дарований Небесами! Чорна, як сама ніч, отже, він вбивця. Але навіть і без смерті одного від його рук – гріхів і злочинних наказів у його вдосталь, щоб ми замкнули його в камері навічно».

Чоловік відчув, як маленькі руки Лоли хапають його штани, вона намагалася до нього достукатися, вибачитися, наче це її провина, що чоловік ось так розгубився і запанікував. Опустив погляд на неї – блакитні очі дитини були повні сліз. Вона дивилася на чоловіка злякано та жалібно.

– Ох, – це змусило отямитися, і Аларіон схопив дівчинку на руки. – Все гаразд, – його губи тремтіли, зуби стукали. – Ти не винна, мила моя, все добре. Трішки пюре і трішки ліків, гаразд? Вибач мені.

Та кивала, готова заплакати. Її малесенькі долоньки опустилися на вилиці чоловіка, жаліючи.

– Туту.

– Така маленька і така кмітлива. Зі мною все гаразд, – всміхався. – Давай, я розповім тобі про магічну голубку, поки ти їстимеш? 

Її ручки – гарячі. 

А за кілька годин, коли ніч вкрила осіннє місто, почалася гроза, і плач дитини знову став гучним – її нереально було заспокоїти. Сусіди стукали в стіни, вимагаючи тиші, але чоловік нічого не міг вдіяти. Ліки не допомагали, і кімната дзвеніла щосили, речі падали зі столу, з полиць… 

Він не міг більше затримуватися тут. Чоловік зібрав все необхідне і, тримаючи дитину на руках, пішов під парасолею від дому – так далеко, як тільки міг, щоб не заманити до своєї невеличкої квартирки ворогів, щоб ті не відчули його магію саме там. І дістався до крайнього куточка міста – до одинокого озера, де навколо ані душі.

Поступово магія, чорна і дика, почала охоплювати його, вона огорнула кінчики його тремтячих пальців, і ті почорніли. Його руки ставали темними, і дитина щосили плакала, відчуваючи його темну енергію. 

– Тихенько, гаразд? – притулився губами до чола дитини та легенько заколисав. – Все добре.

Аларіон був готовий застосувати «Розрив», щоб потрапити якнайшвидше до госпіталю в колись його світі – госпіталя Санктум, святилища древніх цілителів.

Те, як його намагалися позбавити магії у в’язниці, досі відлунювало в тілі, і його власна магія була слабкою, обпікаючою десь під шкірою.

Чимдуж пригорнув дитину до себе і заплющив очі – просто щоб не бачити свою безбарвну магію, своє клеймо.

– Гаразд… Раз, два… Три, – і парасолька впала на землю – в людському світі біля озера, а Аларіон з дитям на руках явилися – вигулькнули – на окраїні лісу, недалеко від госпіталя, який був конче необхідний Лолі. 

У вухах знову задзвеніло, і так сильно, що плач дитини на мить був нечутним. Аларіон відчув, як паморочиться в голові, але стис зуби і спробував оговтатися. На диво, за кілька хвилин Лола, зацікавлена новим місцем, притихла, розглядаючи все довкола. І чоловік швидким темпом крокував до ліхтарів, щоб відійти якнайдалі від темряви лісу, аби лиш не налякати цим дитину.

А далі – міст на річкою, окутий світлом ліхтарів. Тут не було дощу і красиво пахло осіннім листям. 

За мить Аларіон біг – обережно, щоб не турбувати цим дитя на руках. Він поспішав до госпіталя, доки не зупинився неподалік його воріт, які були захищені.

Крізь які він точно не пройде.

Аларіон завмер, стискаючи в руках дитину, яка щойно заснула після важкої ночі та спроб втішити її. Ворота госпіталю височіли перед чоловіком, їхні контури майже невидимі крізь захисне магічне поле. Лола, маленька і тендітна, мирно спала, притулившись до його грудей, а його серце билося дедалі частіше від усвідомлення того, що він не зможе потрапити всередину.

Він дивився на невидимий бар'єр, який інколи слабо виблискував, і відчував, як холодна напруга вгризається в свідомість. Один крок – і його присутність буде помічена. Магічна аура навколо госпіталю не просто закривала доступ, вона відслідковувала кожного, хто мав хоча б краплю сили. Варта і мисливці являться за ним, щойно він спробує пройти.

«Що тепер?» – думка пронеслася в голові. 

Він знав, що якби залишив Лолу тут, під воротами, то вона була б у безпеці. Її знайдуть, відправлять до притулку або ж допоможуть. Це було б правильно. Вона б отримала належну турботу й захист, які йому не під силу.

1 ... 6 7 8 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"