Читати книгу - "Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс"

РОЗДІЛ 5: БЛИЖЧЕ ДО СЕРЦЯ

Ная сиділа поруч з Даміаном, і навіть без слів між ними було зрозуміло, що щось змінилося. Їхні погляди тепер мали інший зміст. Вони більше не були просто двома людьми, які випадково зустрілися на березі моря. Наразі між ними було щось більш складне й неосяжне — щось, що не можна було пояснити словами, але що вирувало в їхніх серцях.

Даміан мовчки простягнув руку до її, і це було більше ніж просто фізичний жест. Він не чекав відповіді, але його рух був настільки природнім, що Ная, наче за інерцією, поклала свою долоню на його. Тільки тепер, коли їхні руки зустрілися, вона відчула, як багато значить цей момент.

Їхні пальці злегка торкались, і це стало для Ная знаком того, що вони більше не просто знайомі. Це був початок чогось нового, неясного, але дуже справжнього. І хоча Ная не могла зрозуміти, що саме це було, вона не боялася. Вона просто відчувала.

— Ти знаєш, — сказав Даміан тихо, не відриваючи погляду від її рук, — я ніколи не вірив, що можна зустріти когось і відразу зрозуміти, що ця людина змінить твоє життя.

Ная подивилася на нього, її серце швидше затупотіло, але вона все ще не могла сказати, чи це від страху чи від захоплення.

— А я… — почала вона, намагаючись зрозуміти, як висловити те, що вона відчуває. — Я завжди думала, що такі зустрічі — це просто випадковість. Щось, що може статися тільки в книгах або фільмах. Але зараз я не впевнена. Мабуть, це не випадковість.

Даміан усміхнувся, і ця усмішка була ніжною, такою, що не потребувала слів. Він підняв погляд, і його очі знову зустріли її погляд.

— Це не випадковість, — сказав він з впевненістю, яку вона почувала в кожному слові. — Я теж відчуваю це. І хоч я не знаю, що буде далі, я не хочу, щоб ця ніч закінчувалася.

Ная злегка зітхнула, закриваючи очі на мить. Вона відчувала, як її серце забивається швидше, як ніжно замикається у грудях. І хоча вона була обережною, не бажала поспішати з емоціями, все ж вона не могла заперечити, що це відчуття було чимось справжнім, чимось, що не хочеться відпускати.

— Ти… — вона спробувала продовжити, але її голос затих, ніби ці слова були занадто важкими. — Ти хочеш сказати, що хочеш бути зі мною?

Даміан подивився на неї з такою ніжністю, що Ная навіть відчула, як його погляд торкається кожної її думки.

— Я не знаю, чи зможу я це пояснити, — він сказав, — але я хочу бути поруч з тобою. Тільки тут, тільки зараз. Без жодних питань, без жодних очікувань. Просто бути.

Її серце затупотіло в грудях, і вона почала розуміти, що цей момент — це не просто романтика, це було щось більше. Це був момент повної відвертості, коли два людини відчувають один одного не через слова, а через все, що відбувається між ними.

Ная не відповідала. Вона просто залишила свою руку в його, відчуваючи, як ця тиша між ними стала більш значущою, ніж будь-які слова. Вони сиділи в тиші, відчуваючи, що між ними тепер є не тільки фізичний контакт, але й глибше емоційне з’єднання, яке змінювало все.

Вітер, що приносив з собою солоний запах моря, тепер здавався ніжним. Він погладжував їхні обличчя, занурюючи їх у спокійну атмосферу, де ніч була безмежною, а час — безцінним.

— Я боюсь, — сказала Ная, нарешті, після довгої паузи. Її голос став слабким, але щирим. — Бо що буде далі? Якщо ми дозволимо собі бути такими, що буде після цієї ночі?

Даміан трохи стиснув її руку, ніби намагаючись передати їй підтримку.

— Я теж боюсь, — сказав він, знову дивлячись на неї з глибокою емоцією в очах. — Але іноді варто ризикувати. Не для того, щоб контролювати, а для того, щоб відчути.

Ная не знала, чи готова вона до таких змін. Але щось у його словах і в тому, як він тримав її руку, змушувало її відчувати, що іноді треба дозволити собі відпустити всі страхи і просто бути в тому моменті, який зараз перед ними.

І, можливо, це був саме той момент.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍