Читати книгу - "Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс"

РОЗДІЛ 4: ПІД ТИШКОЮ НОЧІ

Ная сиділа поруч з Даміаном, і, здавалось, все навколо них потихеньку зникало. Місяць, що сяяв над їхніми головами, відбивався в воді, і хвилі, що м'яко котилися до берега, створювали ефект повної відстороненості від всього світу. Якби не цей безмежно тихий звук, не здавалось би, що тут, насправді, є інші люди, інші життя.

— Ти багато розповідаєш про спокій, — сказала Ная, нахиляючись вперед, щоб подивитись на нього. Вона відчувала, як з кожним словом її голос звучить м'якше. — Але спокій — це не завжди те, що ми хочемо знайти. Це те, чого ми боїмося втратити.

Даміан повільно повернувся до неї, його очі знову були такими ж темними і глибокими. Ная могла б потонути в них, якби не відчуття, що ця ніч занадто коротка, щоб все зрозуміти.

— Ти права, — сказав він, його голос був низьким і тихим, як сама ніч. — Спокій — це не те, чого всі шукають. Це те, що ми втрачаємо, коли думаємо, що можемо все контролювати. Спокій — це те, що виникає, коли дозволяєш собі бути в моменті, без страху втратити те, що не можеш тримати.

Ная здивовано подивилася на нього. Його слова знову були такими точними, що здавалось, він проникає в її душу. Їй було цікаво, скільки ще таємниць ховається за цими його мовчазними поглядами, скільки важких моментів він пережив, перш ніж зміг сказати такі слова.

— Я не знаю, чи зможу я колись бути такою, — сказала вона, відчуваючи, як її голос трохи тремтить. — Я боюсь, що втрачу себе, якщо перестану контролювати все. Моя життя завжди була планомірною: школа, робота, друзі… Я ніколи не дозволяла собі втратити контроль. Але зараз я не знаю, що робити.

Даміан мовчки слухав її. Він не мав наміру перебивати, бо відчував, що її слова — це крик її душі, який вона більше не могла приховувати.

— Це нормально, — сказав він після деякої паузи, — мати страхи. Всі ми боїмося чогось. Тільки ти не повинна втрачати себе через них. Спокій не в тому, щоб не боятись, а в тому, щоб прийняти ці страхи і навчитися жити з ними. Без боротьби.

Ная здивовано підняла погляд і зустріла його очі. Вона не знала, чи зможе вона колись прийняти цей підхід, чи зможе жити без постійної боротьби. Але що як він правий? Що якщо все, чого їй не вистачало, — це просто спокій в середині, а не постійна гонка за ідеальним майбутнім?

— Я завжди думала, що потрібно бути сильною. Що потрібно тримати все під контролем, бо якщо я цього не зроблю, то всі навколо побачать мої слабкості. І це мене лякає, — зізналася вона, відчуваючи, як її слова вже не можуть бути приховані. Вона більше не могла мовчати про те, що носила в собі так довго.

Даміан повернув голову вбік, наче розмірковуючи над її словами. Тиша, що наступила між ними, була тепер не просто мовчанням. Вона була частиною їхнього спільного процесу розуміння.

— Я теж боюсь. Але я навчився, що справжня сила — це вміння бути вразливим. Можливо, це звучить дивно, але бути вразливим — це не слабкість. Це дозволити іншим побачити тебе таким, яким ти є, без масок і захистів. І якщо навіть це зробить тебе слабкою в очах інших, то ти все одно будеш справжньою.

Ная прислухалась до його слів, і вона раптом усвідомила, як багато вони значать. Вона завжди намагалася бути тим, ким її хочуть бачити інші, але в глибині душі завжди боялася, що цей образ зламається, що вона не витримає очікувань і вимог.

— Я ніколи не дозволяла собі бути такою, як є, — сказала вона, знижаючи погляд. — Я завжди була тими, кого інші хотіли побачити. Але тепер мені здається, що це була лише ілюзія. Я не знаю, хто я є насправді.

Даміан усміхнувся злегка, і це була не звичайна усмішка. Це була усмішка розуміння.

— Я теж не знаю, хто я є. І, можливо, це нормально. Але зараз я тут. І я хочу відпустити ці сумніви, хоч би на цю ніч.

Ная подивилася на нього, і її серце раптом затремтіло. Вони були двоє, чужі одне одному, але зараз, здавалось, між ними виникло щось більше, ніж просто випадкова зустріч. Щось, що не можна пояснити словами.

Вони залишилися сидіти на піску, споглядаючи темне море, що здавалось безмежним і нескінченним, як і їхні власні думки. І хоча вони не могли зрозуміти один одного повністю, в цю ніч їм було достатньо того, що вони могли бути поруч, у тиші, не потребуючи слів.

Це була їхня ніч. Ніч, де вони обоє могли бути справжніми, навіть якщо це було лише на мить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍