Читати книгу - "Пухнастий подарунок, Інесса Подгорецька"

Розділ 7

Час до Нового року пролетів дуже швидко.

Насті так ніхто і не телефонував. Значить нікому Граф був не потрібен. Нікому, крім Насті. За ці декілька тижнів, дівчина сильно прив’язалася до свого пухнастого гостя. І котик теж відповідав дівчині своєю котячою любов’ю. Навіть особливої шкоди в квартирі не робив.

На Новий рік, як і обіцяла Настя приїхала до мами і Графа з собою взяла. На електричці вирішила не їхати, а викликала таксі. Так це набагато дорожче, але безпечніше для сірого пухнастика. Крім того, до речей і подарунків, які везла Настя додалася ще й торба з речами Графа. Тому вибір був очевидний - на користь таксі.

В будинку Лариси Ігорівни, котик теж досить швидко ознайомився. Декілька днів, які Настя провела за містом, Граф поводив себе чемно. Лариса Ігорівна встигла прив’язатися до пухнастика і вже вважала його своїм.

-От бачиш, а ти хотіла, щоб я його віддала.

-Ну, я хотіла, як краще для котика.

-А йому і з нами добре. Подивися на нього!

А Граф в цей час весело грався зі своєю іграшкою сірою мишкою.

-Так, погоджуюся з тобою. Він виглядає щасливим і не скажеш, що його викинули. Це ж треба бути таким безсердечним, щоб таке чудо викинути. - з сумом в голосі промовила Лариса Ігорівна.

-Я теж про це думала. Але я рада, що декілька тижнів тому на моєму порозі з'явився це чудо! Я вірю, що це не просто так! - мрійливо сказала Настя.

-Дай Боже, доню! Дай Боже!

***

Новорічні вихідні досить швидко промайнули і вже 2 січня Настя повернулася додому.

Дівчина саме пішла на кухню готувати обід, як побачила, що Граф почав дивно себе поводити. Котик почав бігати по квартирі. Підбіг до Насті і відразу до дверей. Наче кликав її. Дівчину насторожила така поведінка домашнього улюбленця. Що ж могло трапитися?

-Графе, що з тобою? - стривожено запитала Настя.

А котик ніби не чув її і почав шкрябати вхідні двері.

Настя підійшла до дверей відчинила їх, на порозі стояла чоловіча постать.

Настя не встигла нічого сказати, як котик запригнув на штани чоловіка і почав  по них підійматися.

-Графе, не можна! - скрикнули і Настя і чоловік.

Від подиву обоє завмерли! І тільки Граф доповз до обличчя чоловіка і почав голосно муркотати.

-Вибачте! - Першим зі ступора вийшов чоловік. - Я Діма, ваш сусід, а це мій кіт!

Настя потрохи почала приходити до тями і розглядала чоловіка. Перед нею стояв високий кремезний світловолосий чоловік у військовій формі.

-Добрий день, я Настя. Вибачте, але це мій кіт! Чесно кажучи, я  вас  вперше бачу! І мені здавалося, що в тій квартирі живе молода дівчина. - якось невпевнено пробелькотіла Настя.

- Так, це моя родичка. Поки я був на навчаннях, я дозволив їй пожити у себе. Але мені почали писати сусіди про всі її походеньки. Тому довелося попросити її з'їхати. Крім того, вона загубила мого кота.

І в цю мить обоє згадали про Графа, який весь цей час муркотав на руках у Дмитра.

-Ой, вибачте, проходьте - сором'язливо сказала Настя і зробила крок в сторону. - Давайте поговоримо в квартирі, так зручніше.

-Дякую, в мене правда, мало часу, але все ж таки. - поглядаючи на годинник, сказав Діма.

-Проходьте на кухню.

-Дякую, і давай на “ти”.

-Ок, давай.

-Як в тебе опинився мій кіт і звідки ти знала, що він Граф? -сідаючи за стіл, запитав Діма.

Настя поставила дві чашки і тістечка.

-Ну, що ж давай попорядку…

 І дівчина розповіла історію, як в неї з'явився пухнастик.

-Це просто якесь новорічне диво - підсумував Діма.- Правда, я вже давно не вірю в дива - з гіркотою сказав хлопець. - Та ти змусила мене, знову повірити,- посміхаючись сказав Діма.

-Я сама, давно не вірю в дива, але цей пухнастик змусив переглянути свої упередження, - сказала Настя. - Вибач, а можна ще одне питання?

-Так.

-Ти військовий?

-Саме пройшов навчання. Був закордоном, а зараз збираюся їхати на місце дислокації. Мені дали декілька годин на вирішення домашніх питань і о 22.00 поїзд - з сумом у голосі відповів Діма.

-Як? Так скоро? А як же Граф?- майже істерично прокричала Настя.

-Так. Я взагалі не очікував, що знайду Графа. Я ж тому і просив свою родичку пожити у себе, щоб було кому приглядати за котом. А вона, мало того, що чи не притон з квартири зробила, ще й майже загубила мого улюбленця. Я коли не знайшов його в квартирі, а тільки ланцюжок… думав приб’ю її. Граф у мене не так давно, але це подарунок від хлопців військових. Я коли волонтерів, пару місяців тому, привіз його. Так він у мене з'явився.

-Ти  волонтер? Ти ж наче казав, що повернувся з навчання?- розгублено запитала Настя.

- Так, я волонтерив. Працював в ІТ. А потім вирішив піти на оператора дронів. Пройшов навчання. І тепер … їду здобувати практичні навички, так би мовити…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍