Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

просто над щиколоткою, оббризкавши траву кров’ю. Фінніус посунувся назад, почав незграбно підводитись, заверещав, спробувавши перенести вагу на зниклу стопу, впав на куксу та знову розтягнувся на спині, кашляючи та стогнучи.

— Моя нога! — заволав він.

— Викинь її з голови, — прогарчав Лоґен, копнув мертву ногу, прибираючи її з дороги, і вийшов уперед.

— Зачекай! — проклекотів Фінніус, проштовхуючись здоровою ногою крізь траву назад, до одного зі стоячих каменів і лишаючи по собі кривавий слід.

— На що?

— Просто зачекай! — Він піднявся, спираючись на брилу, й поскакав на єдиній цілій нозі, сахаючись від нього. — Зачекай! — прокричав він.

Лоґен ударив мечем по внутрішньому краю щита, зірвав його ремені з обм’яклої руки Фінніуса та відкинув його так, що той поскакав зі схилу на пожованому краю. Фінніус відчайдушно заволав і витягнув ніж, ставши на єдину здорову ногу досить зручно для випаду. Лоґен рубонув, залишивши велику рану в нього на грудях. Бризнула кров і щедро залила йому нагрудник. Він вирячив очі та роззявив рота, але вийшов у нього лише тихий хрип. Кинджал випав у нього з пальців і безшумно впав у траву. Фінніус ковзнув убік і звалився долілиць.

Ось і він возз’єднався з землею.

Лоґен стояв, кліпав і дихав. Рана в нього на руці почала пекти вогнем, нога боліла, а дихання було нерівне й важке.

— Ще живий, — пробурмотів він собі під носа. — Ще живий.

На мить він заплющив очі.

— Блядь, — видихнув він. Інші. Він ізнову пошкандибав схилом до вершини.

Стріла у плечі зробила її повільною. Сорочка в неї була мокра від крові, а ще вона починала відчувати спрагу, дерев’яніла та ставала млявою. Він вислизнув із-за одного з каменів і, перш ніж вона встигла отямитись, кинувся на неї.

Місця для меча вже не було, тож вона його залишила. Потягнулася до ножа, та він схопив її за зап’ясток, а він був сильний. Він відкинув її спиною до каменя, і вона вдарилась об камінь головою так, що на мить відчула запаморочення. Вона бачила м’яз, що тремтів у нього під оком, чорні пори в нього на носі, жили, що виділялися в нього на шиї.

Ферро крутилася й борсалася, та він налягав на неї всім тілом. Вона шкірилась і плювалась, але навіть її сили не були нескінченні. Руки в неї тремтіли, лікті зігнулися. Його рука знайшла її горло та зімкнулася на ньому. Він пробурмотів щось крізь зціплені зуби, тиснучи й тиснучи. Вона вже не могла дихати, і сила витікала з неї.

А тоді вона напівзаплющеними очима побачила, як довкола його обличчя прослизнула ззаду якась рука. Велика, бліда чотирипала рука, вкрита засохлою кров’ю. За нею показалося велике бліде передпліччя, а тоді — ще одне, з іншого боку, і вони міцно обгорнули йому голову. Він пручався та борсався, але порятунку не було. Під шкірою розтягнулись і стиснулись товсті сухожилля, і бліді пальці вп’ялися йому в обличчя, чимраз далі тягнучи його голову назад і вбік. Він відпустив Ферро, і вона осіла біля каменя, втягуючи в себе повітря. Він марно шкрябав по руках нігтями. Коли йому почали невблаганно викручувати шию, він якось дивно, протяжно засичав.

— С-с-с-с-с...

Хрусь.

Руки відпустили його, і він звалився на землю, повісивши голову. Позаду стояв Дев’ятипалий. Засохла кров була у нього на обличчі, кров була в нього на руках, кров’ю був просочений його роздертий одяг. Його бліде обличчя, перемазане брудом і потом, сіпалося.

— Ти як?

— Десь так, як ти, — прохрипіла вона. — Ще хтось є?

Він поклав одну руку на камінь біля неї й нахилився, а тоді сплюнув кров’ю на траву.

— Не знаю. Двійко, може, і є.

Вона примружено глянула на вершину пагорба.

— Там?

— Можливо.

Вона нагнулась, підняла з трави вигнутий меч і, користуючись ним як милицею, пошкандибала вгору схилом. Почула, як за нею суне Дев’ятипалий.

Джезаль уже кілька хвилин чув періодичні крики, лемент і брязкання металу об метал. Усе було нерозбірливе й далеке, бо долітало до його вух крізь ревучий вітер на вершині пагорба. Він гадки не мав, що відбувається за межами кола каменів на вершечку пагорба, і сумнівався, що хоче знати. Він походжав угору-вниз, стискаючи та розтискаючи руки, а Кей тим часом сидів на возі, дивлячись на Баяза, мовчазного та обурливо спокійного.

Тоді він і побачив її. Голову якогось чоловіка, що підіймалася над вершиною між двома високими каменями. Далі показалися його плечі, потім груди. Неподалік з’явився ще один. Ще один чоловік. Двоє вбивць ідуть схилом до нього.

Один із них мав поросячі очі та важку щелепу. Другий був худіший і мав скуйовджену гриву світлого волосся. Вони обережно вийшли на вершину пагорба та врешті-решт зупинились у колі каменів, без особливого поспіху оглядаючи Джезаля, Кея та віз.

Джезаль іще ніколи не бився з двома людьми водночас. На смерть він теж іще ніколи не бився, але про це намагався не думати. Це був просто фехтувальний поєдинок. Нічого нового. Він ковтнув і витягнув шпаги. Метал, вислизаючи, підбадьорливо дзенькнув, а знайома вага в долонях трохи його втішила. Двоє чоловіків витріщилися на Джезаля, а він витріщився на них, намагаючись згадати, що казав йому Дев’ятипалий.

Намагайся видаватися слабким. Ну, хоч це не викликало особливих труднощів. Він не сумнівався, що здається достатньо наляканим. Йому ледве вистачало сил не розвернутись і не побігти. Він поволі позадкував до воза, облизуючи губи зі збентеженням, що аж ніяк не було вдаваним.

Ніколи не недооцінюй ворога. Він оглянув цих двох. Судячи з вигляду, сильні, з добрим спорядженням. На обох були обладунки з жорсткої шкіри, обидва несли квадратні щити. В одного був короткий меч, а в другого — сокира з важким лезом. Зброя явно смертельна й добре зношена. Він без проблем сприймав їх усерйоз. Вони розійшлись, обходячи його з обох боків, а він проводжав їх поглядом.

Коли настає час діяти, атакуй, не озираючись назад. Той, що був ліворуч від Джезаля, кинувся на нього. Він побачив, як напасник вишкірився, побачив, як той випрямився, побачив його широкий неоковирний замах назад. Йому було до смішного просто відступити так, щоби зброя глухо вдарила в дерен біля нього. Скорившись чуттю, він зробив випад короткою шпагою та встромив її аж по ефес чолов’язі в бік, між нагрудником і наспинником, просто під нижнє ребро. Вириваючи клинок назад, Джезаль водночас