Читати книгу - "Джеррі-Островик"

196
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 133
Перейти на сторінку:
скінчився огляд і «Макамбо» рушив до свого причалу, до пароплава підлетів чепурний катер із військового корабля, і на палубу збіг трапом чепурний лейтенант. Він зразу пояснив, чого йому треба. «Альбатрос», британський крейсер другого класу, на якому лейтенант був четвертим помічником командира, приставив до Тулагі депеші від найвищого комісара південноморських англійських колоній. А за півдоби перед тим з Тулагі відплив «Макамбо», і комісар Соломонових островів та капітан Келлар гадали, що собаку завезено на ньому. Командир «Альбатроса», знавши, що прибуде до Сіднея раніше, взявся попитати на пароплаві за собаку. Отож чи нема на «Макамбо» ірландського тер'єра, що відгукується на назвисько Майкл?

Капітан Данкен по правді признався, що тер'єр на пароплаві є, однак не зрадив Дега Доутрі, а повторив його байку, нібито пес прибіг на пароплав сам. Далі постало питання, як же вернути собаку капітанові Келлару; бо «Альбатрос» мав плисти до Нової Зеландії. Капітан Данкен узяв ту справу на себе.

— «Макамбо» за два місяці знов буде в Тулагі, — сказав він лейтенантові, — і я сам обіцяю поверпути собаку хазяїнові. А тим часом на судні про нього дбатимуть. Наш стюард, так би мовити, усиновив його, отож він буде в добрих руках.

— Виходить, не буде цей пес ні мій, ні ваш, — покірливо сказав Доутрі, коли капітан розповів йому про все.

Та коли він відвернувся й пішов, його брови вперто супились, і шортлендський плантатор, завваживши те, здивувався: за що це капітан міг так насварити стюарда?

Попри свої щоденні шість кварт пива й деяку легковажність натури, Дег Доутрі все ж був чоловік не без моральних принципів. Хоч він міг не моргнувши вусом украсти собаку чи кота, однак до служби своєї ставився чесно. І коли вже одержував платню стюарда, то й обов'язки стюарда виконував сумлінно. Він-то вже твердо зважився, але ті кілька днів, поки «Макамбо» стояв у сіднейському порту біля причалу компанії Бернса Філпа, він ретельно стежив, як прибирають у каютах після пасажирів, що зійшли з судна, й готують їх для нових пасажирів, що вже купили квитки на рейс до коралових морів та людожерських островів.

Серед тих клопотів він усе ж таки сходив і на берег — раз увечері й двічі вдень. Вечір він перебув по пивницях, куди вчащають матроси й де можна почути останні чутки та новини про судна й моряцький люд. Зібравши за багатьма пляшками пива потрібні йому відомості, другого дня пополудні він найняв за десять шилінгів катерок і поплив ним до Джексонової бухти, де стояла прегарна трищоглова шхуна-американка «Мері Тернер».

Піднявшись на борт шхуни, він пояснив, чого йому треба, і його завели до кают-компанії, де в нього відбулися переговори з чотирма чоловіками, що їх Доутрі подумки назвав «химерною бражкою».

Він зразу впізнав усіх чотирьох, як змалював їх йому в довгій розмові за пивом стюард, що звільнився з тієї шхуни. Отой, що сидів трохи ззаду й осторонь і мав очі такі блідо-голубі, наче зовсім вилинялі, був напевне «Старий Моряк»[14]. Довгі ріденькі пасма розкошланого срібного волосся німбом облямовували його лице. Він був худий, аж світився, з запалими щоками, й широкі зморшки шкіри, без ніяких м'язів, чудернацько звисали йому на шиї, закриваючи борлак, що тільки часом, коли стариган ковтав слину, показувався з тих зморщок, схожих на завої мумії, і ховався знову.

Справдешній Старий Моряк, подумав Доутрі. Можна дати сімдесят п'ять, або й сто п'ять, а то й усі сто сімдесят п'ять років.

Від правої скроні через вилицю, запалу щоку й щелепу в нього тягся страшний шрам, що зникав аж десь у тих зморшках на шиї. У висхлих пипках обох вух блищали маленькі золоті каблучки-сережки, наче в цигана. На кощавих, мов у скелета, пальцях правої руки було не менше п'яти перснів — не чоловічих і не жіночих, але розкішних; «дорогі штучки», — вирішив Доутрі. На лівій руці перснів не було, бо не було на що їх і надягати — на ній зостався тільки великий палець. Власне, й долоні небагато лишилось — її немов перетяло те саме лезо, що розбатувало його від скроні до щелепи й ще не знати як далеко по схованій у зморшках шиї.

Вицвілі очі Старого Моряка свердлили Дега Доутрі наскрізь (чи принаймні так йому здавалось), аж йому стало моторошно, і він мусив відступити на який ярд убік. Він міг так зробити, бо, прийшовши найматись за служника, не сидів, а стояв перед чотирма хазяїнами, немов злочинець перед суддями. Та однаково погляд вицвілих очей пронизував його й там, поки Доутрі, придивившись пильніше, збагнув, що старий зовсім його не бачить. Ті безбарвні очі були наче затягнені якоюсь мрійливою плівкою, і його розум, чи дух, чи свідомість, що жила в голові, немов билася зсередини в ту плівку й не могла її прорвати.

— Якої платні ви сподіваєтесь? — запитав капітан — вельми неморяцького вигляду капітан, на думку Доутрі; скорше якийсь дженджикуватий, меткий діловик або адміністратор великого магазину.

— Тільки без пайки, — озвався другий — високий, маслакуватий, ще не старий. За описом колишнього стюарда, по здоровезних, мов окости, руках Доутрі впізнав, що то багатий каліфорнійський фермер.

— На всіх вистачить! — раптом вигукнув пронизливо Старий Моряк, і Доутрі аж здригнувся. — Там цілі купи, цілі купи, панове, в барилах і скринях, на морський сажень у піску.

— Без пайки в чому, сер? — спитав Доутрі, хоча добре все знав — колишній стюард кляв перед ним той день, коли відплив із Сан-Франціско, найнявшись за обіцяну пайку, а не за тверду платню. — Мені то дарма, — поквапився він додати. — Я раз був прослужив три роки на китолові й одержав пайки один долар. Ні, я волію тверду платню — шістдесят доларів золотом на місяць, зважаючи на те, що вас тільки четверо.

— І помічник, — додав капітан.

— І помічник, — повторив за ним Доутрі. — Добре, сер. І ніякої пайки.

— А хто ж ви такий? — озвався останній, гладючий, мов гора жирного м'яса — вірменський єврей і сан-франціський лихвар, щодо якого застерігав Доутрі колишній стюард шхуни. — Папери у вас є? Рекомендаційні листи й усі документи, що ви одержуєте в посередницькій конторі, коли звільняєтеся з давнішого місця служби?

— Я б теж міг спитати ваших документів, сер, — зухвало відрубав Доутрі, — Адже це не справжнє вантажне чи пасажирське судно і ви, панове, теж не справжня суднова компанія з конторою й з усім, як годиться. Звідки я знаю, чи й шхуна ця справді ваша, чи, може, термін фрахту

1 ... 69 70 71 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джеррі-Островик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джеррі-Островик"