Читати книгу - "Джеррі-Островик"

давно минув, або чи вас оце зараз не оголошують банкрутами? Або чи ви не висадите мене десь на безлюдному березі, не заплативши ні пенса з моїх зароблених грошей? А втім, — він випередив єврея, бачивши, що той ось-ось вибухне удаваним гнівом, — а втім, ось мої документи…

Швидко сягнувши у внутрішню кишеню, він вигріб звідти цілу паку паперів і сипонув ними по столі — всі документи з гербами та печатками, зібрані за сорок п'ять років служби. Найновішому з них було п'ять років.

— Але ваші документи мене не цікавлять, — провадив він. — Я тільки хочу одержувати свою платню першого числа кожного місяця — шістдесят доларів золотом…

— Цілі купи, цілі купи, золото й дещо ліпше за золото, в барилах і скринях, на сажень у піску, — забубонів прихильно Старий Моряк. — На всіх вистачить, щоб зробитись царями, вельможами, всім до одного. І ще більше, панове, куди більше. Довгота й широта у мене в голові, й пеленг від дубових шпангоутів на мілизні до Левиної Голови, і крюйс-пеленги з певних місць, відомих тільки мені. Я один тільки й лишився живий із тієї зухвалої, одчайдушної команди.

— То ви підпишете контракт? — спитав єврей, урвавши старече бубоніння.

— А до якого порту ви приписані? — своєю чергою спитав Доутрі.

— Сан-Франціско.

— То я так і підпишу — що найнявся до прибуття в Сан-Франціско.

Єврей, капітан і фермер кивнули.

— Але я хочу умовитися ще про деякі речі, — провадив Доутрі. — Насамперед мені треба шість кварт на день. Так я звик, і мені в моїх літах уже запізно міняти звички.

— Віскі чи джину? — в'їдливо перепитав єврей.

— Пива, сер. Доброго англійського пива. Моя умова така, щоб на судні був достатній запас, хоч би скільки тривало плавання.

— Ще що? — спитав капітан.

— Так, сер, — відповів Доутрі. — У мене є собака, і я візьму його з собою.

— Ще що? Може, жінка, діти? — озвався й фермер.

— Ні, сер, ні жінки, ні дітей. Але є в мене чорношкірий, добряга чорношкірий, і я його теж мушу взяти з собою. Він може підписати контракта на десять доларів місячно і поратиметься на судні з ранку до вечора. А якщо тільки мені прислуговуватиме, то я його законтрактую й за два з половиною долари місячно.

— Вісімнадцять днів у баркасі! — пронизливо вигукнув Старий Моряк, аж налякавши Доутрі. — Вісімнадцять днів у баркасі, в пекельній спеці!

— Далебі, цей ваш старенький добродій перелякати чоловіка може, — сказав Доутрі. — Пива тут справді треба чимало.

— Вибагливий народ ці стюарди! — озвався фермер, не звертаючи уваги на Старого Моряка, що все розводився про спеку в баркасі.

— А що як ми не захочемо найняти такого вибагливого стюарда? — спитав єврей, витираючи шию під комірцем строкатою шовковою хусточкою.

— Тоді ви так і не дізнаєтесь, якого доброго стюарда проґавили, — безтурботно відмовив Доутрі.

— Я гадаю, в Сіднеї стюардів не бракує, — засміявся капітан. — Я ще не забув, як сам їх наймав, і було їх тут як сміття, хоч греблю гати.

— Дякуємо, містере стюарде, що завітали, — глузливо і чемно підхопив єврей. — Ми дуже шкодуємо, Що не спроможні задовольнити ваші побажання…

— На очах у мене їх засипали піском, на сажень углиб, на таємному крюс-пелензі, де кінчається мангрове болото й ростуть кокосові пальми, а від берега крутий схил до Левиної Голови…

— Помалу, помалу, — раптом роздратовано сказав фермер — не до Старого Моряка, а до капітана і єврея. — Хто тягне на собі всю цю виправу? Чи я вже тут і голосу не маю? Чи мене вже можна й не питати? Мені подобається цей стюард. Я бачу, що він добре служитиме. Видно, що він чоловік чемний і всі накази виконуватиме без перекорів. І не дурень він, це теж видно.

— Отож-бо й є, Грімшо, — заспокійливо відмовив єврей. — Як згадати не зовсім звичайну мету нашої… експедиції, нам би краще підходив трохи дурніший стюард. А крім того, я б вас ласкаво просив не забувати, що ви вклали в нашу подорож ні на цент не більше, ніж я…

— А де б ви були обидва без мого моряцького досвіду? — ображено втрутився капітан, — Не кажучи вже про те, що я заставив свій власний дім і найкращий прибутковий будинок у цілому Сан-Франціско, збудований після землетрусу.

— А на кому все держиться тепер, я вас питаю? — Фермер нахилився вперед, зіпершись долонями на коліна, і пальці його, як помітив Доутрі, сягали трохи не до половини довгих гомілок. — Ви, капітане Доуне, з ваших будинків більш ні цента не видушите. А на моїй земельці пшениця росте й росте — і дає готівку. Та й ви, Саймоне Нішіканто, теж не брязнете більше й центом, хоч ваші грабіжницькі позичкові каси так само деруть бозна-який відсоток із п'яних матросів. І ми сидимо з усією нашою виправою в цій гнилій норі, дожидаючи, поки мені сюди перекажуть грошики за мою пшеничку. Ну, то знайте: або ми наймемо цього стюарда за шістдесят доларів місячно й з усім, що він хоче, або я сідаю на перший-ліпший пароплав і вертаю до Сан-Франціско.

Він рвучко підвівся, такий височенний, що Доутрі мимоволі звів очі вгору — чи не вдариться він головою об стелю.

— Остобісіли ви всі мені, набридли ось поки, — провадив він. — Ворушіться! Ворушіться, я вам кажу! Мої гроші вже переказано. Завтра вони надійдуть. То будьмо ж готові вирушати — наймімо оцього стюарда, бо це справжній стюард. Мені дарма, хоч би він і жінку та дітей із собою брав!

— Мабуть, таки ваша правда, Грімшо, — примирливо сказав Нішіканта. — Ця подорож уже всім нам у печінки в'їлася. Вибачайте, як я коли не стримаюсь. Звісно, ми візьмемо цього стюарда, коли ви його вподобали. Я думав, що він якраз для вас надто вибагливий.

Він обернувся до Доутрі.

— Самі розумієте — що менше знатимуть про нас на березі, то краще.

— За це не бійтесь, сер. Я вмію держати язика на припоні, одначе мушу сказати, що про вас уже багато гарних пліток ходить.

— Про те, по що ми пливемо? — сквапно запитав єврей. Доутрі кивнув головою.

— І того ви й прийшли до нас? — знову спитав єврей так само сквапно.

Доутрі похитав головою.

— Поки я матиму від вас своє пиво, сер, я не цікавитимусь вашою гонитвою за скарбами. Це для мене не новина. В Південних морях таких шукачів аж кишить… — Доутрі майже ладен був заприсягтися, що по тих словах у затягнених мрійною плівкою очах Старого Моряка блимнула якась тривога. — І мушу сказати, сер, —