Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

відому серію меморандумів, призначених лише для їхніх найбагатших клієнтів. Ці аналітики стверджували, що Сполучені Штати поволі перетворюються на таку собі «плутономію» — нестійку (через надмірну концентрацію ресурсів нагорі) економічну систему, зростання якої живиться переважно крихітною заможною елітою, яка споживає дедалі більшу частку всього того, що виробляє економіка. Серед іншого, у цих меморандумах заможним інвесторам радили уникати купівлі акцій компаній, пов’язаних з американським середнім класом, що швидко зникає, а натомість зосередитися на постачальниках товарів і послуг класу люкс, призначених для найбагатших споживачів [2].

Дані, що свідчать про рух американської економіки до зростання концентрації доходів, який, утім, триває десятиліттями, є, однак, чіткими й однозначними, та водночас містять в собі фундаментальний парадокс. Економісти вже давно зрозуміли, що багатії витрачають меншу частку своїх доходів, аніж представники середнього класу, а особливо бідняки. Родини з найнижчими доходами не мають іншого вибору, окрім як витрачати майже все те, що вони спромагаються заробити, тимчасом як справжні багатії навряд чи змогли б споживати в таких пропорціях, навіть якби захотіли. Отож можна зробити чіткий висновок, що оскільки доходи дедалі більше зосереджуються серед нечисленних багатіїв, то варто очікувати скорочення сумарного споживання. Та мізерна кількість населення, що всмоктує в себе дедалі більшу й більшу частку сукупного національного доходу, просто не зможе витрачати його у повному обсязі, і це неодмінно має відобразитися в економічних показниках.

Однак об’єктивна реальність виявляється зовсім іншою. За три з половиною десятиліття з 1972 до 2007 року середні витрати як відсоток доходу, що залишається після сплати податків, зросли приблизно з 85 до 93 відсотків [3]. Упродовж більшої частини цього періоду споживацькі витрати були не лише найбільшим компонентом американського ВВП він до того ж, зростав найшвидшими темпами. Іншими словами, навіть тоді, коли дохід розподілявся дедалі нерівномірніше і зосереджувався у верхніх прошарках суспільства, споживачі якимось чином примудрялися нарощувати свої сукупні витрати, і їхнє марнотратство стало найважливішим чинником, який підживлював зростання американської економіки.

У січні 2014 року економісти Баррі Сінамон і Стівен Фаззарі — відповідно до Федерального резервного банку міста Сент-Луїс та Університету імені Джорджа Вашинґтона з того самого міста — опублікували глибоке дослідження цього парадоксу зростання нерівності доходів, що відбувається паралельно зі зростанням споживацьких витрат. Попередній висновок, який названі автори зробили у своєму дослідженні, полягає в тому, що ця висхідна тенденція споживацьких витрат, яка тривала протягом кількох десятиліть, підживлювалася дедалі більшим позичанням банківських коштів, до яких вдавалися нижні 95 % американських споживачів. У період між 1989 і 2007 роками співвідношення між боргами й доходами серед цієї більшості населення практично подвоїлося з трохи більше 80 % до пікової позначки 160 %. А серед найзаможніших 5 % ця пропорція лишилася відносно стабільною і становила близько 60 % [4]. Найстрімкіший стрибок рівня банківських позик збігся з житловим бумом і легким доступом до іпотечних кредитів протягом років, що безпосередньо передували фінансовій кризі.

Безсумнівно, те навіжене позичання, до якого вдалося майже все населення Сполучених Штатів, стало, в підсумку, нестерпним тягарем. Сінамон і Фаззарі стверджують, що «фінансова нестабільність, спричинена безпрецедентними позиками, відіграла роль стимулятора Великої Рецесії, коли нездатність брати нові кредити спричинилася до різкого падіння споживчих витрат [5]. З розгортанням кризи сумарні споживчі витрати круто спікірували вниз аж на 3,4 % — такого падіння споживання не спостерігалося жодного разу після Другої світової війни. Цей занепад споживчих витрат виявився ще й незвично тривалим: знадобилося три роки, щоб сукупні споживчі витрати повернулися до передкризового рівня [6].

Баррі Сінамон і Стівен Фаззарі виявили чітку різницю між двома основними групами населення за рівнем доходу, що проявилася як під час Великої Рецесії, так і після неї. Під час спаду горішні 5 % спромоглися дещо зменшити рівень своїх витрат, покладаючись на інші ресурси. А нижні 95 %, виснаживши, в основному, всі свої ресурси, не мали іншого вибору, окрім різкого зменшення своїх витрат. Вищеназвані економісти виявили також, що наступне відновлення рівня споживчих витрат живилося винятково за рахунок людей з верхньої категорії доходів. Станом на 2012 рік горішні 5 % збільшили свої витрати приблизно на 17 % — з урахуванням інфляції. Нижні ж 95 % не побачили ніякого відновлення взагалі: їхнє споживання заклякло на рівні 2008 року. Сінамон і Фаззарі бачать мало перспектив хоч якогось значущого відновлення споживання серед більшості споживачів і «побоюються, що скорочення попиту через зростання нерівності доходів, відтерміноване на кілька десятиліть за рахунок кредитів, які брали нижні 95 % населення, тепер починає гальмувати зростання споживчих витрат, і в найближчі роки цей процес триватиме» [7].

Серед керівників великих американських корпорацій останнім часом зростало усвідомлення того факту, що коли йдеться про вітчизняних споживачів, то основна активність розгортається нагорі. Практично в кожній галузі промисловості, яка безпосередньо обслуговує американських споживачів, — від домашнього приладдя до ресторанів, готелів і роздрібних крамниць, — середня ланка страждає від млявих або низьких продажів, а водночас компанії, націлені на споживачів вищого ешелону, продовжують процвітати. Керівники деяких підприємств починають усвідомлювати очевидну загрозу, яка постає перед виробами та послугами масового споживання. У серпні 2013 року Джон Скіппер, президент ESPN, американського кабельного й супутникового спортивного телеканалу, який вважається одним з найцінніших медійних брендів, заявив, що стагнація доходів являє собою найбільшу одиничну загрозу для майбутнього його компанії. Протягом останніх п’ятнадцяти років у Сполучених Штатах вартість послуг кабельного телебачення зросла на 300 %, натомість як доходи зростали мляво. Скіппер зазначив, що «ESPN — це масовий продукт, та, попри це, він насамкінець може стати недоступним для великої частини своєї аудиторії» [8].

Walmart як найбільша роздрібна мережа Америки став показником щодо споживачів із середнього й робітничого класу, які линуть натовпами до його магазинів у пошуках низьких цін. У лютому 2014 року ця компанія оприлюднила щорічний прогноз продажів, який розчарував інвесторів і призвів до різкого падіння вартості акцій Walmart. До оприлюднення цього прогнозу продажі в магазинах з усталеною репутацією (тих, які працювали після свого відкриття щонайменше протягом року) знижувалися протягом чотирьох кварталів поспіль. Компанія попередила, що скорочення американської програми продуктових талонів (яка має офіційну назву «Гуманітарна програма додаткового харчування»), а також зростання податків на зарплату неминуче завдадуть сильного удару по споживачах з низькими доходами. Майже кожен п’ятий клієнт Walmart залежить від продуктових талонів, і