Читати книгу - "Пацики, Анатолій Дністровий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Приходить малий Машталір, вітається з усіма потиском руки, каже, що в Діми Дефіцита проблеми. Шо таке? — запитую і роздаю карти. Я не в курсах, відповідає Бодьо, він тільки по телефону сказав, шо хоче з нами серйозно поговорити, бо не знає, як далі жити. Пауза. Ми наче мішком прибиті (???); пауза. Роздаю карти. Риня — «я пас», Кефір — «храп», його друган кидає карти. Малий Машталір дивиться на мої карти й каже, шо можна попробувати. Добре, попробую. Риня пожвавлюється — «пятьорік». Пятьорік» ходить, сміюся я, і виграє. Храповщик знову падає, а ми з Ринею ділимо банк. Кефір нервується, психує, каже, мені сьодні, пацани, не фартить, виставляє подвійний банк: 16 рублів. Нічьо, нічьо, тасує Риня карти, ше всьо попереду. Роздає. Я дивлюся в свої карти, і в мене падає шухляда: пацани, підводжу на них очі, в мене «вертольот» — козирний туз і козирна шістка, ніхто не міняє карти, всі при ділах. Кефір знову псіхує, його друг голосно каже: блядство. Я непокоюся, оскільки змушений «храпіти», але коли не заберу дві взятки, тоді виставлятиму подвійний банк. Граємо. Козирним тузом вибиваю в них козирі, але Риня, бляха, козирним королем вибиває мою шістку. Я на грані провалу. Кефір заходить із хрестового валета, слава богу — в мене хрестовий король, тільки, шоб його не перебили… Риня кидає хрестову десятку, друган Кефіра — взагалі якусь фігню. Ху! — ричу й забираю свою останню взятку. На соплях, бля, витягнув, регоче Риня. Ми з ним знову ділимо банк, а тиндівські штемпи викладають по 16 рублів. Банк: 32 рублі. Та ну його нахуй! — знову псіхує Кефір і позичає в свого другана бабки. У мене вже голяк, каже той.
Несподівано з'являється Дефіцит. Він блідий як смерть, під очима чорні синці. Діма, шо сталося? — питає в нього Риня. Той мотає головою, як контужений, і розводить руками. Я дивлюся на його тремтливі губи, які ледь виразно вимовляють: пацани. Діма, кажу я, давай ми швиденько цю фу кинемо, а потім поговоримо, добре? Да, глухо каже той. Друган Кефіра роздає. Риня храпить, я допомагаю. Кефір у відчаю кидає карти і кричить, ну як з такою хуйньою можна фати? — сама мілюзга, ні одного туза. Я беру одну взятку (8 рублів), Риня все решта. Друган Кефіра каже, що більше фати не хоче. Правильно, сміюся я, ліпше файте на сірники. А шо, вже всьо? — розчаровано дивиться на них Риня, ну, як скажете. Потухлі штемпи з Тинди прощаються з нами й звалюють.
Діма, розвертається Риня до нього, говори. Від того, про шо починає розказувати Дефіцит, у мене бігають по шкірі мурашки, а в малого Машталіра очі стають такі великі, ніби він зараз важко какає. Ну, говори… Дефіцит переводить подих: пацани, пам'ятаєте Ахінацею, ту клячу, яку ми натягували на дальньому пляжі? Тебе, Риня, тоді не було. Да, да, кажу я. Так от, ця Ахі–нацея, ця суча пизда, вафлєглотка триперна, затичка багаторазова… вона ніяка не Ахінацея, її звати Оксана, ну, в неї шиза, мабуть, так себе називати — Ахінацеєю, але я не про те: вчора ввечері до мене додому припхалася бригада три–дцяти–сорокалітніх збуїв, серед яких один — підполковник кегебе, її старий, словом, витирає він піт на лобі, ця вівця сказала, шо я її зґвалтував, і якшо на ній не женюся, то мені будуть ласти.
Ми — в осаді. Відчуваю, як у моєму горлі все пересихає й перетворюється на мертву, нерухому плоть. Малий Машталір розгублено кліпає очима, наче не доганяє, що сталося. Риня задумано грається коробкою сірників і мовчить. Діма всіх нас обводить диким поглядом і чекає, що ми скажемо. Пауза. Блядь! Та скажіть шось! Чьо ви мовчите!? — кричить він, як ненормальний. Навіть не знаю, що йому порадити. Пауза. Риня каже: Діма, тобі треба звалювати з Тернополя. Куди? Куди мені звалювати? — розгублено вигукує той; пауза; я не маю куди їхати. А за кордон? — запитує малий Машталір. Який у пизді «закордон»! — у мене ж навіть паспорта нема, хто мене туди випустить, хто? Навіть якби мав… вони ж мене не випустять, вони ж… блядь! ШО МЕНІ РОБИТИ? Пауза. Не кіпішуй, каже Риня. Бодьо тихо бурмоче: та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пацики, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.