Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Розділ вісімнадцятий

Після примирення з Есмондом я відчувала себе спокійніше. Сила перестала настільки кипіти в мені, а після зриву всі закляття, яким намагався мене навчити демон, давались набагато простіше. Я повернулась до занять в академії Торенвес і навіть отримала дозвіл на відвідання практичних занять деяких викладачів. Минуло кілька тижнів, а я відчувала себе значно впевненішою та майстернішою. Зрідка, щоправда, в голові спалахували тривожні думки, і я продовжувала уважно спостерігати за Есмондом та думати, на що погоджуюсь, коли він прохав мене про щось, але…

Все було нормально. Жодних підозрілих дій, та й в цілому, Флейм – чи краще називати його де Р’єном? – поводився абсолютно адекватно, більше не обмежував мене через всілякі дурниці, не влаштовував сцен ревнощів…

Звісно, я регулярно радилась з цього приводу з Алісою, сподіваючись, що сестра зможе вказати мені на якісь нюанси, які я просто не зможу відмітити. Та, здається, ні вона, ні я так і не змогли знайти нічого негативного в Есмондовій поведінці. Він був… Цілком нормальним. Жодних тобі спроб довести бідолашну сніжну відьму до зречення від власного дару.

Тож я потрошку розслаблялась, дозволила собі не так міцно тримати себе в руках. Уже і магія слухалась нормально, і заморожувати будинок, а заодно і себе в ньому, я не намагалась. Справи йшли на лад, чи не так?

Єдине, що сильно мене дивувало – це Джейсон, точніше, те, що він все більше десь пропадав, майже не перетинався зі мною. Заняття він тепер відвідував через раз, але викладачі питань з приводу молодого демона не задавали, отже, вирішила я, знають, де саме він зараз знаходиться. Може, нарешті зайнявся навчанням, тож тепер не буде до мене чіплятися.

Та сьогодні Джейсон на заняття все-таки прийшов, навіть сів зі мною за одну парту. Не сказати, що я надто зраділа цьому сусідству, але не змогла ігнорувати і той факт, що хлопець був білим, як стіна.

– Джейсоне, – пошепки звернулась я до нього, – в тебе все в порядку? Ти якийсь аж надто блідий. Може, лікаря треба?

Демон кинув на мене сердитий погляд, смикнув плечем і буркнув:

– Все в повному порядку, нічого не треба, дякую.

– Точно?

– Точно, Мелісо. Не переживай.

Я знизала плечима і схилилась над своїм конспектом. Може, то на демона так погано весна впливає? Авітаміноз, погано почувається через різку зміну погоди… Та всяке трапляється! Тож я зосередилась на роботі і на монотонному бурмотінні викладача, що диктував нам чергові визначення. Сьогодні темою були особливості вимірювання рівня магії у тих, хто володіє не стихійним даром, а якимось іншим видом чарів. Наприклад, та ж сама демонічна сила! Або дракони, їх не можна назвати творінням стихії, хоча, дивлячись який дракон, звісно.

Ця тема мене дуже цікавила, от тільки викладач вмудрявся навіть найкращий матеріал так тихо бурмотіти собі під ніс, що мені хотілось втекти від нього кудись подалі і затулити вуха долонями. Це ж треба, так зіпсувати лекцію!

До кінця витримали найстійкіші. Хтось з аспірантів вже відверто дрімав над конспектом, я ж продовжувала записувати те, що говорив викладач, але уже через слово, пропускаючи якісь важливі факти, бо не змогла на них сконцентруватися. Коли задзвенів дзвінок, якщо чесно, я видихнула з полегшенням і повернулась до Джейсона, аби за звичкою перекинутись з ним кількома словами, спитати, чи він хоч щось зрозумів з цього нескінченного бурмотіння.

На мій подив, хлопець просто сидів і дивився кудись вперед, ніби проглядав крізь стіни. Я здивовано гмикнула, помахала рукою у нього перед обличчям, але не отримала жодної відповіді чи реакції. Він що, всерйоз заснув?

– Джейсоне! – я навіть легенько струснула його за плече. – З тобою точно все в порядку? Можливо, тебе провести до цілителя?

Він стрепенувся і нарешті сфокусував погляд на мені.

– Мелісо?.. А, ні, нічого не треба, дякую. Я просто трохи замислився, та ти не звертай на це уваги. Ти зараз куди? – Джейсон говорив бадьоро, майже як раніше, і мене це трошки заспокоїло.

– Маю йти на індивідуальне заняття до лорда Флейма, – озвалась я.

– Чудово! Я з тобою.

Це викликало у мене тільки повне подиву зітхання.

– Зі мною? – перепитала я. – Але ж хіба… Ти не повинен йти на заняття з усіма іншими аспірантами? Зазвичай ти відвідував практики з ними.

– Так, але тепер лорд Флейм нарешті погодився допустити мене до ваших практик. Зрештою, я також його аспірант, – повідомив мені Джейсон і виразно позіхнув. – Сподіваюсь, це буде не дуже складно, а то щось я трохи втомлений.

– Та якось твоє «трохи» читається як «дуже сильно», – я скептично примружилась. – Тобі точно потрібна практика?

Джейсон лише скривився.

– Лордові Флейму краще знати, що мені потрібно, а що ні, як і можу ігнорувати його накази? Вилечу ж з аспірантури. Тож ходімо, нас чекає, очевидно, чергове насичене заняття.

Якби на заняття до Есмонда я йшла сама, то без зайвих проблем скористалась би нашим стандартним потаємним ходом. Але застосовувати таку магію при Джейсонові було небезпечно, я не збиралась допускати таку помилку і дозволяти йому дізнатись про нашого наукового керівника більше, аніж той зволив повідомити про себе. Тож довелось пробиватись крізь студентську чергу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍