Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 59. Майже епілог :)

Ще дев’ять років потому

Кейнторіан знову активізувався, наносячи удари прикордонним територіям і ми мусили прискорити увесь процес, тож Лейдіна чекало знайомство з батьком нареченої. Я знала, що Даріс не зможе не прийняти такого чудового зятя до нашої дружньої родини, але все-таки хвилювалася за його реакцію, коли він дізнається про залицяльника доньки.

– Коханий, а ти не хочеш перевдягнутися?– знову зазирнула до його кабінету. Донька з Лейдіном мали приїхати вже от-от, а Даріс досі сидів за документами, щось переписуючи.

– Навіщо?– поглянув він на мене так здивовано, наче я пропоную, наприклад, поїхати до першого замку Мортеїв, щоб там зустріти Медінку.

– По-перше, вона приїде не сама. А по-друге, в тебе на рукаві стріджека пляма від чорнила і вони за твоїм же спеціальним дорученням виготовляються так, щоб їх не могла розчинити чи прибрати магія,- посміхнулася я.

– Якщо ти вже так наполягаєш,– підвівся Даріс, все ще перечитуючи написане.

– Йди вже,– нетерпляче сказала я, прислухаючись до звуків, що долинали з першого поверху.– Здається, приїхали.

– То може ну його?– благально поглянув на мене Даріс.

– Я сказала йди перевдягнись. Мені ще до Радика потрібно забігти.

– Добре,– нарешті здався коханий й ми розійшлися у різні сторони. Синочок чомусь обрав собі кімнату, що розташовувалася у іншому кінці крила. Мабуть, тому, що поруч жив Крейг, коли вони з Кляр приїздили до замку зі свого затишного маленького будиночка. Хоча насправді він досить великий, але коли самі поживете стільки років у замку, зрозумієте мене.

– Радику, ти готовий?– зазирнула до сина, що з десяти років захотів стати абсолютно самостійним. Доводилося перед кожним важливим заходом перевіряти його, але він ніколи не підводив.

– Готовий,– вискочив той у новенькому стріджеку та класичних штанах і черевиках.

Я посміхнулася, дивлячись на сина, що виріс якось аж надто швидко. Дивно було усвідомлювати, що він ще минулого року підтвердив магічний рівень вищого мага й міг повноправно носити стріджеки. Я у такому віці навіть не думала про таке, насолоджуючись життям, а діти у нас були якимись надто серйозними. Хоча, зізнаюся чесно, радію всією душею їх черговій витівці та лише підтримую.

Як от, наприклад, несподіваним заручинам доньки з Лейдіном. Моя крихітка вирішила розв’язати дві проблеми одним махом – навіки припинити ворожнечу наших королівств й пов’язати своє життя, з тим, хто вже десять років був її надійним супутником всюди. Навіть якщо доводилося часом ночувати в лісі або конюшні, тікаючи за сотні кілометрів від Кейнторіану лише для того, щоб зустріти Медіну. Ех, справжнє кохання.

– Бель, Ейнаре, привіт. Близнята не захотіли повернутися додому на зимові канікули?– посміхнулася, обіймаючи по черзі подругу, а потім і старшого брата.

– Та їм там стільки всього напланували, що вони навіть забули про те, що можуть поїхати. Я вже вирішила й не нагадувати – нехай веселяться.

– Ой, я б теж хотіла б повернутися назад до школи. Так сумую за цією безтурботністю.

– Що, хвилюєшся за реакцію Даріса?

– Та швидше не за неї, а як відреагують батьки нареченого. Недавно надіслала Нейрі листа – нехай і вони порадіють. Хоча знаючи Мейтона…

– А не зарано?– запитав Ейнар.

– Ну вони вже й так заручені, тож нічого не зміниш. Весілля ж  лише для краси та нового статусу, а в них вже є найважливіше – кохання.

– Аж не віриться, що вона вже така доросла,– замріялася Бель.

– Таак.

Ми зайшли до вітальні та сіли на зручні диванчики, очікуючи головних гостей. Тут вже була Розалія, що приїхала ще три години тому. Колін сидів поруч, не відводячи від неї очей. А зовсім біля них тихенько воркотіли про щось Крейг із Кляр. Радик про щось весело гомонів з двійнятами, а старшенькі діти Розалії та Коліна вже навчалися на перших курсах в академії, тож не змогли приїхати.

Даріс же прийшов у новому стріджеку майже одночасно з основними гостями. Він розгублено переводив погляд то на Медінку, то на Лейдіна, не знаючи як йому реагувати. А коли його погляд спустився на їхні руки, що були міцно переплетені між собою і вловив обручку, так і завис посеред кімнати.

– Тату, татку?– першою кинулася до нього Медінка, а я лише тихенько посміювалася. Ось тобі й сюрпризик. Тепер буде уважнішим до розмов. А мова ж про заручини йшла до цього не один місяць і всі присутні вже про них знали.

Двері знову відчинилися й до вітальні влетів Мейтон, а за ним і Нейра. Даріс миттю прийшов до тями й став перед нареченими, закриваючи не лише доньку, а обох. Таки прийняв…

– Ви…ви…Та як ви посміли? Я не дам заплямувати вам мій рід,– верещав Мейтон.

– Ще одне образливе слово в сторону моєї доньки й ти мрець,– я вже сама стала поруч з Дарісом. 

– Мейтоне, ти вже пробач, але скільки можна? Дай побути сину щасливим,– виступила Нейра перед чоловіком, до цього так тепло посміхнувшись Медінці, що вся моя злість одразу зникла. Ну хоч хтось один із батьків у Лейдіна чудовий. Але таке вже життя…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍