Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

30

ВЛАДАР

 

близько року тому

 

"Прощавай моє маленьке вперте диво!" - подумав я, дивлячись на красиву смертну дівчину в зім'ятому ліжку. Уперше за п'ятсот з гаком років існування не хотілося йти. Залишати. Але по-іншому ніяк! Вона людина. Рано чи пізно помре. А я вже почав прив'язуватися, що саме по собі ставило в глухий кут. Зайві проблеми мені не потрібні.

"Так..., маленька, ну ти мене і зачепила!" - усміхнувся я подумки.

Діставши мобільний, я наказав своїм провести стандартну процедуру. Цього ранку майор поліції Владислав Вікторович Одинцов помре. Моє полювання за химерою закінчено! Хоча яке це полювання?! Так, своєрідний відпочинок від щоденної рутини управління всією хернею, що мені належить та не належить!

Два місяці тому просочилася інформація, що в одній країні з'явилася напівкровка. Відправляти, як зазвичай, на завдання тіней я не став. Захотілося самому розважитися! До слова сказати, що не в першій мені було робити вилазку в "простий народ". Потрібно було знайти Служителя, який порушив закон, перетворивши людину. А потім вкотре тицьнути носом Істинних у порушення умов договору перед Засновниками. Дрібниця, звісно, а приємно!

Неясно почали вимальовуватися інші варіанти розвитку подій. Якщо, звісно, я захочу вв’язуватися у все це. Насамперед, потрібно було вирішити – а воно мені треба?

Як з'ясувалося два дні тому, цим вампіром виявився Алексіос, Служитель Деврити. Формений ідіот! Адже знав, що за ним іде полювання. Здавалося б, сиди собі та не рипайся. Так ні ж! Сам намалювався, на межі моїх можливостей, коли я сидів із Лізою в кафе, типу на побаченні. Ось тоді я відчув його та впізнав. Специфічний запах напівкровки, яким він був буквально просякнутий, не залишав сумнівів у його винуватості. Як можна було так лоханутися? Адже я навіть не шукав його особливо, зайнятий однією маніакально впертою дівчиною, бажання оволодіти якою виносило мізки.

У той момент мені було не до Алексіоса (в собі б розібратися!), але проігнорувати таке кричуще нахабство не міг. Я спробував відправити Лізу додому на таксі, щоб спокійно, без свідків, розібратися з зажерливим вампіром. Куди там? Мені реально було б простіше перемістити статую свободи до будь-якої столиці світу. Розлютившись, що не вдалося помахати кулаками й отримати хоч якусь розрядку, я повіз маленьку додому. Чергова помилка! Моє самовладання лопнуло! Я не стримався, що не дивно, враховуючи, як сильно її хотів. Такого я не очікував! Це був не просто секс з черговою земною жінкою! Ліза викликала в мені емоції, на відсутність яких я ніколи не скаржився. І мені це не подобалося від слова «зовсім»! Але відмовлятися не збирався.

Уперше щось відчув, коли, перебуваючи в одній кав'ярні зі своєю працівницею по роботі, я спіймав палаючий жадібний погляд незнайомки. Її сині очі заворожували. Я розірвав зоровий контакт та рішуче відмахнувся від незрозумілих відчуттів. Незнайомка виявилася не з боязкого десятка, підійшла та запросила мене танцювати. Я здивувався! Люди, особливо людські жінки, якщо я того не побажаю - самі на контакт зі мною не йшли, відчуваючи приховану загрозу. А ця людинка, від сили років дев'ятнадцяти, стояла та безстрашно дивилася в очі, явно не підозрюючи, що якщо я захочу, то зможу позбавити її життя, навіть не поворухнувшись. Новизна того, що відбувається, розбурхала, частково заблокувавши мозкову діяльність. Чорт смикнув погодитися! Спочатку хотів злегка попустити нахабну дівчину, але, піддавшись секундному бажанню, поцілував та втратив контроль... Вперше у своєму довгому та нудному житті. Від одного лише поцілунку. Зі звичайною людиною. Її приглушений стогін привів мене до тями.

- Дуже навіть не погано! - повернути зовнішній спокій вдалося насилу.

Це була перша помилка, що потягнула за собою низку інших! Після "невинного" поцілунку моє спокійне життя закінчилося. Потужне взаємне притяжіння, яке виникло під час, чи то першого дотику губ, чи то першого погляду синіх очей, але мені геть знесло дах! Я більше нікого не хотів, крім неї. І ні про що інше думати не міг. Але піддатися потягу було б божевіллям. Я розумів, що просто задовольнити свою хіть, як з іншими смертними жінками, з нею не вийде. Тому й не став навіть пробувати! Будь-який інший зв'язок між людиною та волхвом заздалегідь приречений.

Я боровся із собою! І, можливо, виграв би, якби дівчина мене відпустила. Щось навіяти їй, щоб вона від мене відчепилася, елементарно не вкладалося в голові. Та й не хотів! Гадав сам впораюсь, без втручання у її психіку. А уперта дурепа, проявляючи чудеса винахідливості, почала переслідувати мене, інтуїтивно відчуваючи взаємність на свої почуття. Я злився та грубо відштовхував, одночасно захоплюючись її напористістю. А ще мені було "смішно" - бездушно обірвавши тисячі життів, я губився, дивлячись у осудливі сині очі людської дівчини!

Не звертаючи уваги на дорогу та на метушіння людей навколо, я машинально переставляв ноги. Спогади плавно змінювали один одного, залишаючи за собою гіркий осад. Почуття втрати міцно засіло в мізках.

Пам'ять послужливо підкинула черговий спогад.

Якось увечері до мене на тимчасову квартиру прийшла Сіона. Єдина жінка - волхв, що залишилася в живих після війни з Істинними. У розпал розмови пролунав дзвінок, сповіщаючи про непроханих гостей. Уже здогадуючись про те, хто це може бити, я відчинив двері й не помилився. Ліза!

- Ти! - втомлено зітхнув я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍