Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Дівчина кивнула мені на знак прощання і зробила кілька кроків до будинку. Зупинившись біля підніжжя сходів, вона кілька секунд зосереджено вивчала перешкоду, але таки занесла ногу на першу сходинку. І одразу похитнулася спочатку в один бік, потім у другий і, зовсім втративши рівновагу, майже гепнулася на землю. На її щастя Тредан виявився швидшим за гравітацію і підхопив свою дружину на руки раніше. Дезорієнтована дівчина навіть не зрозуміла, де опинилася. А виявивши своє обличчя в небезпечній близькості до обличчя Тредана, спочатку густо почервоніла, а потім почала звиватися, намагаючись звільнитися.

– Не потрібно. Я сама піду.

– І підеш, і перерахуєш своїм маленьким носиком усі сходинки, – глузливо відповів її чоловік.

У моїй не зовсім тверезій голові, від споглядання такої милої сцени, народився підступний план, і я одразу ж приступила до його виконання.

– Тредане, – покликала я. – Дарлем на вихідних обіцяв показати мені наш заміський будинок, і я запросила туди Мікаеллу. Тільки вона сказала, що без чоловіка не може так далеко поїхати. Ти ж не відмовишся з'їздити відпочити на природу? Міка казала, що їй дуже хочеться.

– Ти не... – почала було дівчина, мало не зіпсувавши мою імпровізацію, але спасибі чоловікові, що вчасно її перебив.

– Звісно. Будемо раді побувати у вас в гостях, – веселими очима дивився на мене Тредан.

Ох, здається, мою хитрість розкусили. Ну й нехай. Головне погодився. Попрощавшись, господар дому поніс на руках свою п'яничку, ой, у сенсі свою половинку, до хати.

Поки я дісталася власного маєтку, на місто вже опустилася ніч, тож в будинок я заходила навшпиньки, намагаючись поводитися якомога тихіше. Не знаю, навіщо це робила. Згадався мій підлітковий вік, коли приходила додому після вечірок і старалася не попастися на очі батькам. Я крадькома пройшла холом і наблизилася до сходів, коли за спиною почулися слова:

– Де ти була?

Я різко розвернулася, хапаючись за серце від переляку. У проході до вітальні стояв Дарлем. Сердитий Дарлем. Його руки були схрещені на грудях, а очі так і виблискували злими вогниками.

– Тебе всього кілька днів тому мало не вбили, – майже гарчав він. – Хоча ні, вбили. І тепер ти пропадаєш незрозуміло де. Що я маю по-твоєму думати?

– Що в мене залишилося ще кілька життів у запасі? – обережніше запропонувала я.

Чоловік швидко підійшов до мене, нахилився і принюхався.

– Ти пила?

– Лише кілька келихів, – відмахнулася я.

– І з ким це ти випиваєш «лише кілька келихів»? – примружив очі.

Мені не подобався його тон, і не подобалося, що мене вичитують як маленьку дівчинку. Тож, згадавши, що найкращий захист – це напад, я підняла підборіддя і запитала:

– Ти що ревнуєш?

– Моя дружина приходить додому посеред ночі, п'яна, не каже, де і з ким була. Дай-но подумаю, – картинно задумався чоловік, схиливши голову набік. – Це цілком обґрунтовані причини для ревнощів.

– І це кажеш мені ти? Людина, яка майже ніколи не з'являється на вечерю, приходить затемна і... що ж там іще? Точно, приводить у дім коханок! – розсерджено викликнула я. – До речі, саме ця жіночка говорила про роздільні спальні та різних партнерів. І якщо вже згадали, – раптом перевела тему, – я не розумію, чому ти обрав саме цю змію? Ні, ну справді. Вона непогано виглядає, але що красивих дівчат навколо мало? З її-то характером. А ще ця їхня родова магія. Ти не боїшся, що одного прекрасного моменту твоя Ефа підкорить твій розум і буде навіювати все, що їй в голову спаде?

– Це ти так за мене турбуєшся? – глузливо підняв брову Дарлем.

– Може, це я про себе турбуюся. А то під її впливом виставиш мене на вулицю і що тоді?

– Не хвилюйся, не виставлю.

– О, то ти з тих чоловіків, що після розлучення залишають нерухомість дружині? – удавано захоплено протягнула я

– Я з тих чоловіків, що невразливі до магії Ефалії.

– Як це? – від подиву я навіть відкинула уїдливий тон.

– Один із моїх дарів, – просто знизав плечима Дарлем. – На мене не просто навести будь-які чари.

– Віриться насилу.

– Думаєш, якби Ефа могла на мене впливати, я б не освідчився їй давним-давно?

Тут чоловік мав рацію, і я лише розсіяно кивнула.

– То ти скажеш, де була? – нібито байдуже повторив запитання.

– Ми з Мікаеллою відзначали її день народження, – великодушно повідомила я. – І так, я запросила їх з Треданом до нас у заміський будинок на вихідні. Ти теж їдеш.

– А моя думка враховується?

– Ні, – незворушно промовила я, розвернулася і попрямувала до своїх покоїв.